Андрій Золотарьов: новий уряд — збірна національного капіталу

Політолог, член незалежного пулу експертів ІНПОЛІТ Андрей Золотарьов прокоментував призначення нового Кабміну на чолі з Денисом Шмигалем.

— Що було вирішальним поштов­хом до рішення президента Зелен­ського укоротити другий шанс для прем’єра Гончарука?

— Тут наклалося кілька чинників. Перший — втрата урядом важелів щодо врегулювання економічної ситуації в країні. Показовими є цифри, скільки недобрали у бюджет. Сума серйозна з огляду на те, що нинішній рік — це рік найбільших боргових виплат України. Ба більше: вже стукає у двері світова економічна криза. Переконливі аргу­менти, щоб реагувати на ситуацію.

Другий момент — уряд Гончарука пе­ретворився на камінь, який тягнув на дно особистий рейтинг президента. Зарплатний скандал став серйозним подразником для громадської думки. Не минулося і без особистих конфлік­тів. Ні у Гончарука, ні в інших знакових фігур з уряду не склалося комуніка­ції ні з Офісом президента, ні з Верхо­вною Радою. У таких умовах неможли­во ефективно працювати.

Третій чинник — це конфлікт між українським олігархічним кооперати­вом та глобальними гравцями, за яки­ми стоять транснаціональні корпора­ції. Новий уряд, в якому будуть люди Ахметова, Коломойського, Пінчука, — така собі збірна національного капіта­лу.

— Продукт олігархічного консен­сусу? Але як це в’яжеться з лінією, яку вимальовував президент, на­магаючись всіляко демонструва­ти свою дистанційованість від олі­гархів?

— Зеленський змушений був обира­ти між великим національним капіта­лом та транснаціональним. Рішенням відправити у відставку уряд Гончарука, згодою на звільнення Рябошапки пре­зидент іде на конфлікт із зовнішніми гравцями та тією хоч і не великою, але активною групою реформаторів, які іс­нують на кошти ґрантодавців.

У короткостроковій перспективі президент може навіть заробити осо­бисті бали — серед тих, хто вважає його дії свідченням наявності у нього політичної волі і демонстрацією від­носної незалежності. Але надалі, на наступні рік-півтора, неминучим буде потужний і тривалий політичний кон­флікт.

— У чому він проявлятиметься?

— Насамперед в інформаційній війні. Одні будуть розповідати про «поганих соросят». А ті — про корупційну ренту, яку кожен українець змушений плати­ти олігархам. Активізуються і політич­ні проєкти, афільовані з тією чи іншою стороною конфлікту.

— Чим може аукнутися для України невдоволення західних партне­рів, які вже висловили свої пересто­роги, особливо щодо відставкових тілорухів навколо генпрокурора Ря­бошапки?

— Катастрофи не буде. Так, обра­зяться, осад залишиться. Але говори­ти про розрив, про опозицію до Зелен­ського — цього не буде. Надто багато ті ж Сполучені Штати вклали в Україну. Це стратегічна гра. І заради Рябошап­ки ніхто не буде нею розмінюватися.

Якщо говорити про те, чи зроста­ють ризики для подальшої співпраці з МВФ, то тут вирішальними будуть не прізвища, а виконання Україною ви­мог. Не буде відкриття ринку землі — не буде грошей.

— Денис Шмигаль всіляко нама­гається відхреститися від лейбли «людина Ахметова», переконуючи, що у структурах олігарха працював виключно як менеджер. То ахме­товський прем’єр чи ні?

— Ринат Леонідович вміє домовляти­ся і з чужими людьми. Не кажучи вже про менеджерів своїх компаній…

— Ведете до того, що навіть якщо Шмигаль і не є людиною Ахметова, то дуже швидко може нею стати?

— Так. Зрештою, колишніх менедже­рів Ахметова не буває. Людина, яка контролює третину економіки країни, близько 50 відсотків валютних над­ходжень, конвертуватиме свій еконо­мічний потенціал у політичний вплив. Попри програшні для Ахметова ре­зультати парламентських виборів, у кріслі прем’єра опинилася, скажімо так, не чужа йому людина.

— Для чого були вкиди про мож­ливу появу у прем’єрському кріслі Хорошковського чи Тігіпка?

— Вочевидь, розглядалися різні ва­ріанти. Ймовірно, пропозиції Ахметова виявилися більш обґрунтованими і по­тужними, ніж те, що пропонував, ска­жімо, Хорошковський.

— Аваков знову виявився непото­плюваним, переживши в уряді чер­гового прем’єра. У чому секрет та­кої живучості?

— У країні, де впливовим залишаєть­ся так званий фактор вулиці, Аваков усіляко демонструє свою значимість. У нього і потужне міністерство (де май­же 300-тисячна армія), і своя «вулич­на» армія — «Нацкорпус». Аваков пока­зує, що у морі невпевненості та хаосу він — тверда точка опори, на яку може спиратися президент. Це ж він намага­ється довести і зовнішнім партнерам. Куди ж, мовляв, ви без мене?

— Він реально впливає на ситуа­цію чи набиває собі ціну, видаючи бажане за дійсне?

— У нас вже є Коломойський, який теж вміє надувати щоки і набивати собі ціну. Демонструвати, що він — по­тужний, всемогутній. Це технологія, в яку всі вірять. Те ж саме і з Аваковим. Але це — питання часу. Думаю, на най­ближчий рік-півтора Аваков ще збере­жеться. А далі — побачимо…

— Що з вакантними портфелями в уряді, як швидко знайдуть для них власників?

— Так виглядає, що черги з охо­чих заповнити вакансії немає. Всі до­бре розуміють, що цей уряд може ста­ти цапом-відбувайлом. Якщо говорити з позиції цинічних політтехнологій, то для президента був певний резон у тому, щоб притримати Гончарука, а потім «підкласти» його під економічну кризу. Але, ймовірно, обставини, та ж фінансова криза, виявилися більш по­тужним фактором.

— Оцінюючи склад нового уряду і ті завдання та виклики, які перед ним постануть, скільки відмірюєте цьому Кабміну?

— Найближчі півроку, до осені, він точно протримається. Навіть врахову­ючи те, що криза таки прийде. А далі усе залежатиме від ситуації. Потуж­ним буде фактор місцевих виборів. Якщо «Слуга народу» отримає неза­довільні результати, то можливе по­літичне переформатування чи навіть тілорухи у напрямку дострокових пар­ламентських виборів.