Чи буде в Україні трансляція Чемпіонату світу з футболу в РФ? — Валентин Гладких

Политолог, член независимого пула экспертов ИНПОЛИТ,  аналитик общественной организации «Слово и Дело» Валентин Гладких прокомментировал для Магнолия-ТВ законопроект о запрете в Украине трансляции Чемпионата Мира по футболу-2018.

В ура-патріотичному запалі низка народних депутатів України внесли на розляд парламенту проект постанови, якою передбачається заборона трансляції Чемпіонату світу з футболу, який назабаром розпочнеться у Російській Федерації. Підставою для такого кроку, на думку авторів постанови, є припущення нібито трансляція Чемпіонату Світу з футболу може бути використана путінським режимом для популяризації “країни-агресора”.

Розглядати цей крок варто передусім у розрізі політтехнологій – як спробу позагравати із ура-патріотичною частиною українського суспільства з метою позиціювання себе як найбільшого патріота серед патріотів та створення підстав для обвинувачень своїх політичних опонентів, які не підтримують блискавичну ініціативу, у непатріотичності та потуранні країні-агресору. Насправді ж, авторам постанови буде дуже комфортно, переглядаючи футбол (а може навіть роблячи ставки на тоталізатор, — кажуть Олегу Ляшку дуже таланить у цьому виді діяльності) розмірковувати про негідників, які не захистили українців від ворожої пропганди. І вівці цілі – футбольчик можна подивитися і на шквал обурення з боку футбольних вболівальників, позбавлених можливості поспостерігати за найпрестижнішим турніром у зручний спосіб, не наразитися; і вовки ситі – можна продовжувати ура-патріотичну риторику та загравати із ура-патріотичним електоратом, дискредитуючи “московських зозуль” чи півнів чи кого там ще.

Якщо абстрагуватися від політтехнологічної складової, намагання заборонити трансляцію ЧМ – 2018 року у РФ може і було б доцільним  у разі дотримання кількох умов.

По-перше, якби право на трансляцію належало РФ, а отже придбання прав, опосередковано можна було б розглядати як фінансову підтримку агресора. Хоча у контексті жвавих економічних стосунків між Україною та РФ навіть цей аргумент видається слабким.

По-друге, якби можна було б розглядати гру Іспанія – Португалія як популяризацію країни-агресора. Втім, попри весь грандіозний досвід російського агітпрому перетворити футбольний матч на пропагандистьку картинку – більше ніж пробламатично, тим більше коли права на трансляцію належать не тобі і правила трансляції чітко регламентуються.

По-третє, яки ми жили у ХХ столітті і не мали доступу до інших джерел інформації крім ефірного телебачення, підконтрольного державі. Наразі ж, позбавлені можливості дивитися футбол на українських каналах вболівальники без особливих проблем подивляться трансляцію на інших каналах – у кабельних мережах, на супутникових каналах, зрештою в інтернеті.

Але головне питання в іншому: хто більше постраждає від заборони трансляції? Невже країна-агресор?

Як може постраждати український вболівальник зрозуміло. Як можуть постраждати українські рекламні агенції, які втратять можливість розміщувати рекламу під час трансляцій – також зрозуміло. Як постраждають  вітчизняні телевізійники, які не зароблять на рекламі, також очевидно. Не очевидно лише як постраждає від цього країна-агресор.

Безумовно, було б прекрасно: якби ЧМ перенесли до якоїсь іншої держави; якби світові лідери бойкотували захід і не склали компанію тирану і вбивці. Зрозуміло, що не може бути й мови про відвідини чемпіонату офіційною делегацією з України (тим більше, наша національна збірна туди все одно не потрапила). Мабуть, також не доцільно їхати до РФ і українським вболівальникам, звісно, якщо вони не хочуть зіграти у “російську рулетку” та випадково опинитися у путінських катівнях у статусі політичних в’язнів або стати жертвами “братської любові” росіян до українців.

Втім, попри все це, говорити про заборону трансляції, все таки не варто.

Хоча особисто мені, хотілося б щоб відповідне рішення було прийняте ВРУ – впевнений, це ще більше посилило б “любов” українців до  ясновельможних “слуг народу”. Недаремно ж є така приказка: «Найкращий спосіб покарати дурня – дати йому можливість зробити те, що він хоче». Тож нехай дурні дійсно заборонять трансляцію, а потім подивимося на реакцію суспільства на таке рішення та на тих, хто такі грандіозні ідеї висуває і підтримує.

А футбол все одно всі бажаючі подивляться.