Дайте на »перше» землю, а не »друге» ГТС

Політтехнолог, Голова ІНПОЛІТ Сергій Биков написав свіжий блог для Обозревателя.

Вже у четвер, 20 грудня парламент має продовжити мораторій на продаж сільгосп земель. Рішення про включення цього питання до порядку денного ухвалено 235 нардепами. Та чому ж це питання є таким принциповим? Справа у тому, що родючі українські землі –можливість годувати не лише Україну, але і весь світ. Звичайно, за умови правильного використання земель та переробки сировини.

Порівнюючи структуру вітчизняного експорту, одразу помітно, що продукти рослинного походження складають майже п’яту частину від нього. При тому, понад 70% рослинного експорту – це зернові, які є лише сировиною. Тобто, з 7 мільярдів доларів «рослинного експорту» за січень – вересень 2018 року, продаж сировини приніс в Україну 5 мільярдів доларів. Для порівняння, за цей же період ми переробили та експортували харчових продуктів лише на 2 мільярди доларів. Динаміка у порівнянні з минулим роком теж невтішна: експорт харчових продуктів збільшився на 3%, а імпорт зріс майже на чверть.

Структура українського АПК і не може бути іншою, коли більшість земель використовується не сімейними фермерами, а великими агрохолдингами. Вони заробляють на обсягах врожаю, а не на ефективному користуванні землею. Цей факт підтверджує середня дохідність одного квадратного метру у користуванні фермерськими господарствами та агрохолдингами: фермери – 46 — 48$/м2; агрохолдинги – до 5$/м2.

Скасувати мораторій на продаж землі і не створити умови розвитку фермерства – все одно, що віддати українську землю за дарма корупціонерам і зовнішнім олігархам. Сьогодні найбільші земельні банки України знаходяться у руках кількох кланів, а приватна власність малих фермерів не гарантована нічим. Найбільше рейдерство в Україні відбувається саме в аграрному секторі.

Також не на користь малих фермерів працює діюча кредитна політика: для закупівлі обладнання державний «Ощадбанк» пропонує аграріям кредит під 21% річних. Це вкупі з надвисоким податковим навантаженням та рейдерством вбиває бізнес. Тому варто погодитись із заявою лідерки «Батьківщини», що мораторій необхідно впровадити не на рік, а щонайменше на 5 років. За цей період Тимошенко планує збалансувати систему управління та повністю змінити структуру економіки. Зокрема, саме Новим аграрним курсом України заплановано стимулювання фермерського господарства, що автоматично призведе до збільшення доходів, створення робочих місць в АПК та суміжних областях, стимулюватиме розвиток аграрної науки та машинобудування. Якщо відкинути всі політичні заяви та просто порахувати, стає зрозумілим, що необхідно робити системні зміни, а не влаштовувати щорічний цирк у парламенті.

Якщо ми вже заговорили про найцінніші надбання України, тоді не можна не згадати про спроби влади вивести із державного управління ГТС, яка щорічно приносить Україні 3 млрд доларів. Раніше влада розповідала мантри, що без роздержавлення та модернізації ГТС вона перетвориться на брухт. Одначе, після виступу профільного віце-Прем’єра Володимира Кістіона, що ГТС не потребує модернізації, ці мантри з боку влади трохи вщухли. На зміну їм прийшла мантра, що тільки передавши 49% ГТС у користування невідомим іноземцям можна буде гарантувати її участь у транспортуванні російського газу до ЄС. Проте, і ці мантри легко руйнуються за допомогою логіки. 1) Перемовини про транспортування російського газу завжди велись на рівні Прем’єрів, а не керівників НАК «Нафтогаз» та ПАТ «Газпром». Тоді про які гарантії від так званих приватних інвесторів може йти мова? Тим паче, згаданий вище Кістіон на засіданні профільного Комітету Верховної Ради чітко заявив, що імена інвесторів невідомі, а про жодні зобов’язання з їх боку, мова поки не йде. А чи можуть бути такі перемовини між європейською (хоча б на папері) фірмою бути успішними? Що, у Кремлі розчинять двері для якоїсь фірми «Κέρατα και οπλές» («Роги та копита» на кіпрському діалекті) та будуть домовлятись про транспортування газу? – Навіть не смішно.

Логічно припустити, що саме вище керівництво держави зацікавлене у привласненні ГТС. Тим паче, що президенти України завжди контролювали газовий бізнес в. А тут ще й 1.5 мільярди $ на рік під ногами лежать. – Як не взяти? Особливо активно на цю версію мети роздержавлення ГТС наводить ціна для цих 49%. Половину ГТС оцінено у 14 мільярдів доларів, а інвестора планують залучити за 7 млрд. Все було б добре, якби будівництво аналогічної газотранспортної системи не коштувало б 300 млрд $.

Ще на початку перших кулуарних розмов щодо роздержавлення ГТС, з неприкритим обуренням проти цього виступила Юлія Тимошенко. Вона навіть назвала це роздержавлення «аферою сторіччя» та для блокування оборудки зареєструвала законопроект №8107, що унеможливлює махінації щодо української ГТС. Даний законопроект аналогічний тому, який було ухвалено 2006 року рекордними 430 голосами «За». Коли тодішня влада також намагалась провести аналогічну оборудку, ще нардепу Юлії Тимошенко вдалось захистити наше друге найцінніше надбання.

У випадку, якщо владі вдасться передати своїм же фірмам під контроль ГТС у рамках приватизації чи інших маніпуляцій, Тимошенко пообіцяла після інавгурації провести націоналізацію всього грабунку держави та повернути майно у державну власність. У неї є гарний досвід у цьому на прикладі «Криворіжсталі». Проте, Уряд тоді повернув гроші покупцю, а у даній ситуації Тимошенко обіцяє, що жодної копійки так званим інвесторам, задіяним в оборудці, повернуто не буде.