Лукашенко – не Янукович: почему протесты в Беларуси обречены?

В Україні перебільшують масштаби протестів, які охопили Білорусь після президентських виборів. Щойно повернувся звідти і можу з впевненістю сказати, що виступи – локальні, неорганізовані та хаотичні.

Проблема цих протестів у тому, що в білоруської опозиції немає своїх лідерів, які були б готові повести народ за собою. Організаційні здібності тих людей, які намагаються координувати протест, дуже скромні.

Крім того, Лукашенко ретельно вивчив досвід українських подій 2013-2014 років і зробив усе те, чого свого часу не зробив Янукович. Так, зокрема, Януковичу радили відімкнули інтернет і мобільний зв’язок ще на початку акцій протесту на Майдані, розігнати протестувальників, відключити всі комунікації (електроенергію, каналізацію тощо). Але він не наважився.

Лукашенко – не Янукович і діє більш рішуче.

Водночас Лукашенко мобілізував усі силові відомства і тримає ситуацію під контролем

Загалом Білорусь зараз виглядає відносно спокійною. Вдень Мінськ живе звичайним життям, люди ходять по вулицях, прогулюються, все працює, в кафе і магазинах повно людей. А ввечері збираються групи протестувальників, сили правопорядку їх розганяють, когось заарештовують, до другої-третьої години ночі все зачищають – і зранку місто знову живе звичайним життям. А ввечері все повторюється…

Тобто в Білорусі немає Майдану в звичному для нас розумінні: немає ані барикад, ані всього решта, що ми бачили в Києві в 2013-2014 роках.

Важливу роль відіграє те, що третій день в Білорусі не працює інтернет, тож координувати свої дії через соцмережі, зокрема, Телеграм-канали, у більшості мітингувальників можливості немає. Тому всі акції виглядають розрізнено і хаотично.

Крім того, опозиція закликала білорусів вийти на страйк, але масової підтримки цей страйк не отримав (загальнонаціональним він не став).

Ядро нової білоруської опозиції – це здебільшого молодь 15-20 років. У цих людей немає жодної політичної програми. Їхні вимоги зводяться виключно до того, що Лукашенко має піти від влади, а потім повинні відбутися нові президентські вибори. Але ж це – не програма!

Усі чудово розуміють, що відхід Лукашенка від влади означатиме, зокрема, згортання соціальних програм, що буде вкрай критично для білорусів старшого покоління. У всіх перед очима у них сумний досвід України. І на запитання, чи хочуть білоруси, щоб в їхній країні все відбулося так, як у нас, білоруська опозиція не знає, що відповісти.

До того ж, Світлана Тихановська та дружина Валерія Цепкала Вероніка – виїхали з Білорусі. А перемогу Лукашенка на президентських виборах визнала низка важливих для нього держав: Росія, Китай і Туреччина.

Тому думаю, що поступово білоруські протести підуть на спад.

В разі, якщо Лукашенко раптом побачить, що ситуація виходить з-під контролю, він введе надзвичайний або військовий стан. Наголошую, Лукашенко – це не Янукович, він не буде спокійно сидіти і спостерігати, як у нього забирають владу.

Що стосується того, чи втрутиться Росія в нинішні процеси в Білорусі, то думаю, що Москва не буде втручатися і допомагати в придушенні протестів. Адже в Білорусі професійні силові структури, навіть на голову вищі ФСБ РФ за організаційними і оперативними здібностями. ЦІ білоруські структури чудово зберегли свою здатність захищати державні інтереси. Отже, звертатися за допомогою до Москви у Лукашенка немає потреби.

Як реагуватиме світова спільнота на події в Білорусі? А що таке «світова спільнота»? Ключові для Білорусі держави вже визнали перемогу Лукашенка. А чи визнають її США, для Лукашенка не має жодного значення.

Костянтин Бондаренко, член ІНПОЛІТ, директор Інституту української політики, історик, спеціально для Главреду