Олег Саакян про смерть Марчука: незамінні існують, особливо якщо заміну їм ніхто не готував

Незамінні існують, особливо якщо заміну їм ніхто не готував, а їх потенціал не використовували.
В країні, де є еліта, таких як він носять на руках, сприяють створенню інститутів навколо таких постатей, даючи змогу по максимуму передати досвід, навчити, показати приклад, радити та тримати горизонт.
Вони — це вичерпний й неоціненний суспільний ресурс, який в нас навіть нікому було збагнути.
Можна вивчити десятки тисяч спеціалістів, сотні із них вірогідно дійсно стануть профі, десятки ще й не розчаруються, а одиниці збережуть людяність. Та це буде потім, через покоління, а зараз, коли жити нам — вакуум.
Вже пішли Гузар, Гаврилишин, Попович…, а тепер і Марчук.
З відходом таких, як він, ціна помилок зростає. Тепер він не зайде крізь стіни у найвищі кабінети, якщо бачить що Україна іде на рифи. Не дасть поради й не вийде в медіа пояснити те, що інші побояться, бо не в тренді, сказати так, як це вмів тільки він.
Це відхід Великої і дуже непересічної людини. Українця, що поєднував в собі низку здавалося би несумісностей — інтелект і простоту в спілкуванні, «міську» інтелегентність та питомо «сільське» відчуття території й землі кінчиками пальців, серйозність та веселість.
Людина, з якою можна було порадитися, говорити про масштабне, але прикладне, почути нестандартні думки й яка ніколи не надвисала власним авторитетом. Від нього жодного разу не чув нарікань, а короткочасне розчарування вмить змінювалося новою надією, ініціативами та пропозиціями.
Дякую вам, що ви були.