Почему Люблинский треугольник — очередная сказка?

Днями керівники міністерств закордонних справ України, Польщі та Литви заявили про створення Люблінського трикутника ‒ організації, в рамках якої планується розв’язувати питання про політичне, економічне і соціальне співробітництво.

Звучать такі заяви, звісно, гучно, але насправді Люблінський трикутник – це формалізація стосунків трьох напівсамостійних держав, які насправді орієнтовані на США. І, відповідно, максимум, що вони можуть – це підписувати спільні заяви і, можливо, спільними зусиллями блокувати будівництво «Північного потоку-2». На цьому їх можливості вичерпуються.

На відміну від цього союзу, той же безперспективний ГУАМ, який також був проамериканською структурою, свого часу мав під собою принаймні ресурсну основу. Тобто він базувався на ідеї спільного транспортування енергоносіїв зі Сходу на Захід як альтернатива Росії. Там були ідеї будівництва газових і нафтових мереж.

Єдине, що об’єднує три держави Люблінського трикутника — це спільність кордонів з РФ, що перетворює їх на форпост США у Центральній Європі, і, відповідно, намагання Штатів за їх допомогою здійснювати свою політику як щодо Росії, так і щодо Старої Європи.

ВІдтак, казки про Міжмор’я чи Інтермаріум, із яким стали часто порівнювати Люблінський трикутник – це все одно, що казки про Святого Іоанна чи якихось інших легендарних осіб. Ще Юзеф Пілсудський свого часу висловив цю ідею, але вже минуло 85 років з дня його смерті, а Інтермаріум ні на йоту не зрушився з місця. Тому це просто чергова прекрасна легенда у національній міфології, така ж легенда, як і про те, що колись ми станемо частиною Євросоюзу чи НАТО або можемо бути вільними від зовнішнього впливу.

Кость Бондаренко, руководитель фонда «Украинская политика», политолог, член ИНПОЛИТ, историк, специально для Главреда