Політолог Микола Мельник: дорожня карта Мінську — шах чи мат?

Микола Мельник, політичний експерт, експерт аналітичної групи “Левіафан” написав статтю для третього аналітичного збірника статей і рекомендацій ІНПОЛІТИКА, який був повністю присвячений питанням внутрішньої політики та впливу іноземних акторів на українську політику.

У новий 2018 рік Україна увійшла із старими проблеми, навіть питання безвізу остаточно не зняте з порядку денного, просто проблема перекочувала з площини «дадуть/не дадуть» до «заберуть/не заберуть». Що ж до питання врегулювання україно-російської війни, то питання не зрушило ні на міліметр з минулого року.

І ніби ж кожна задіяна сторона хоче побачити прогрес у врегулюванні конфлікту, але по факту нічого не виходить. Не в останню чергу це відбувається через непогодженість позиції між всіма учасниками Нормандської четвірки. Відтак давайте розберемось, які ж дані є у рівнянні.
Голова ОБСЄ Франк-Вальтер Штайнмайер ще у 2016 році чітко зазначив, що вибори під обстрілами неможливі, але від України чекають трьох законів, від яких залежить політична частина врегулювання конфлікту на Сході України, а саме: Закон про особливості управління окремих райони Донецької та Луганської областей (далі – ОРДЛО), Закон про амністію, та Закон про вибори в ОРДЛО. Ангела Меркель та Франсуа Олланд, у тому ж 2016 році чітко наголосили, що контроль над кордоном Україна отримає лише після виборів на нині окупованих територіях.

Мінські угоди та Комплекс мір по їх виконанню мають декілька напрямків:

І. Відведення важкого озброєння та встановлення режиму тиші
«має початись на другий день після припинення вогню і закінчитись упродовж 14 днів». Фактичною датою припинення вогню можна вважати 30 вересня 2015 року — це день, наступний за днем парафування угоди про відведення озброєнь. Водночас, від дня відведення озброєнь мав початись другий етап, який включає в себе:

—    початок етапу обміну заручників та осіб, що незаконно утримуються, який має завершитись не пізніше, ніж на п’ятий день після відведення (п.6 Комплексних мір);
—    етап визначення модальностей майбутніх виборів на території, яка фактично не підконтрольні Києву (п.4 Комплексних мір);
Незалежно від відведення озброєнь, на Україну покладенні наступні обов’язки:
— не пізніше 30 днів з моменту підписання Комплексу мір Верховна Рада України зобов’язана прийняти Постанову щодо визначення територій, на які поширюється Закон України «Про особливий порядок…» (абз.2 ч.4 Комплексних мір);
— до кінця 2015 року провести Конституційну реформу щодо децентралізації (з врахуванням особливостей окремих районів Донецької та Луганської областей (п.9 Комплексних мір);

ІІ. Проведення місцевих виборів на територіях, які не підконтрольні Україні;

ІІІ. Відновлення Україною контролю над кордоном, подальша українська інтеграція окремих районів Донецької та Луганської областей.

Всі сторони підтримують тезу, що Мінські домовленості мають бути виконані, питання лише в хронології виконання певних пунктів.

Позиція України щодо виконання Мінських угод:
1) припинення вогню;
2) відновлення контролю над кордоном;
3) проведення виборів за загальним законодавством України;
4) вступ у силу ст. 2-9 Закону України «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей», де визначена «особливість» цих територій;
5) відсутність амністії для членів ДНР/ЛНР, які вчиняли тяжкі або особливо тяжкі злочини (дана позиція є публічна, у той час, як ст.3 Закон України «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей» передбачає недопущення кримінального переслідування, притягнення до кримінальної, адміністративної відповідальності та покарання осіб-учасників подій на території Донецької, Луганської областей);
6) конституційна реформа в частині децентралізації та надання особливого статусу ОРДЛО.
Позиція Російської Федерації щодо виконання Мінських угод:
1) припинення вогню;
2) прийняття Закону України по врегулюванню процедури проведення виборів на території ОРДЛО з врахуванням побажань російської сторони через терористичні організації ДНР/ЛНР;
3) вступ у силу ст. 2-9 Закону України «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей», де визначена «особливість» цих територій;
4) амністія всіх учасників бойових дій;
4) місцеві вибори в ОРДЛО;
5) початок передачі контролю над кордоном українській стороні;
6) конституційна реформа в частині децентралізації з закріпленням особливого порядку здійснення місцевого самоврядування ОРДЛО;
7) виведення російських військ з території України;
8) відновлення Україною повного контролю  над кордоном.

Про позиції наших «західних партнерів» я зазначив на самому початку статті. Новий президент Франції Емануель Макрон попри всі завіряння МЗС України щодо «плану Макрона», насправді жодного конкретного плану не має.

Отже, у 2018 році дорожня карта виконання Мінських угод може виглядати наступним чином:

1) припинення вогню;
2) паралельно із припиненням вогню розробка та прийняття Закону України «Про вибори в ОРДЛО»;
3) проведення виборів;
4) початок відновлення контролю на україно-російському кордоні;
5) вступ у силу ст. 2-9 Закону України «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей», де визначена «особливість» цих територій;
6) розробка окремого Закону України «Про амністію, щодо всіх учасників бойових дій осіб на території Донецької, Луганської областей»;
7) конституційна реформа в частині децентралізації з закріпленням особливого порядку здійснення місцевого самоврядування ОРДЛО;
8) відновлення Україною повного контролю над кордоном;
9) відновлення за український кошт зруйнованої території із ворожим до України населенням.

Але все ж слід зазначити, що, не дивлячись на десятки дорожніх карт, які можуть прийняти як дороговказ країни-члени Нормандської четвірки, особисто я зовсім не уявляю, яким чином буде виконаний хоча б перший пункт. Окремо хочу зазначити, що так званий законопроект «про реінтеграцію Донбасу» («Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України над тимчасово окупованими територіями в Донецькій та Луганській областях») немає нічого спільного ані з процесом реінтеграції, ані з виконанням жодного пункту Мінських угод, окрім закріплення їх необхідності безпосередньо у тексті Закону.