Політолог пояснив, чому не йде у політику

Дедалі частіше чую від ображених моєю критикою політиків заяви на кшталт: «якщо ви такий розумний то йдіть у політику»!

Міг би відповісти словами Сократа про необхідність ведення осмисленого життя та загрози, які для такого життя становлять публічні справи, але філософія то надто складно для більшості «державотворців», тому поясню це зрозумілою для них мовою.
Пані і панове, для того щоб розбиратися у венеричних хворобах треба бути не сифілітиком, а венерологом. Те саме можна сказати й про політиків й політологів. Кожному своє. Ви хворієте й інфікуєте ми лікуємо 🙂 Звісно, багато з вас невиліковні. Наука, на жаль, не всемогутня.
І пару слів для виборців.
Почну з анектоду.
Приходить жінка до сексопатолога, заходить у кабінет і бачить там чоловіка у халаті. Розказує йому про свою проблему:
— Лікарю, я фрігідна, нічого не відчуваю у сексі.
Він каже:
— Роздягайтеся, зараз перевіримо.
Вона роздягається. Він починає її спочатку оглядати, потім мацати, потім цілувати і зрештою вони займаються сексом. Минає якійсь час і чоловік питає:
— ну що, щось відчуваєте?»
— ні…
— ого… ну тоді вам насправді треба до доктора
— а ви хто?
— а я маляр, стіни тут фарбую поки лікар у відпусці…


Словом, не всі люди у халатах і кабінетах є лікарями. Так само, як не всі істоти з депутатськими мандатами, середньо-спеціальною освітою і величезним досвідом «активіста», розбиратимуться у… та бодай у чомусь. Але претензії такі матимуть.


Отже, я з нетерпінням чекаю на розлогі та глибокі міркування новообраних державотворців про те «як нам облаштувати Україну».

Валентин Гладких — політолог, член незалежного пулу експертів ІНПОЛІТ та аналітичного порталу «Слово і Діло».