Росія розтягує лінію фронту: чого вона прагне в Азовському морі та які наслідки? — Олег Саакян

Політолог, член незалежного пулу експертів ІНПОЛІТ Олег Саакян написав блог для Фактів про те, чому Російська Федерація стягує в Азовське море свої кораблі та катери.

Перш за все потрібно розуміти, що Азовське море – це одна із стратегічних точок, володіючи якою Російська Федерація вирішує для себе одразу низку задач.

По-перше – це військова задача. Таким чином Росія розтягує лінію фронту і тримає українські війська в значному напружені на кількасот кілометрів. Фактично, контролюючи всю прибережну лінію в Азовському морі від контрольованого РФ Новоазовська на території сходу України до окупованого Криму.

По-друге, вони вирішують питання дестабілізації всього приазовського регіону, оскільки зривають як рибний промисел, так і торгівельні відносини в акваторії Азовського моря – проходження торговельних кораблів до українських портів.

Тобто, створюють соціально-економічне напруження у всьому приазовському регіоні через втрату людьми можливості заробляти кошти в портах або на риболовецьких суднах.
Росія створює напруження по лінії центр-регіон в тилу української армії, оскільки населення, не маючи можливостей самим подолати ситуацію, яка ставить їх на межу виживання, абсолютно справедливо починає вимагати її вирішення у власної влади.

По-третє, Російська Федерація отримує ще одну геополітичну розмінну монету, за допомогою якої можуть натиснути на українську владу і обміняти на якісь поступки військово-політичного плану на сході України.

Або ж військово-економічного характеру – постачання води до Криму, чи якісь інші власні забаганки перед українською державою. Також отримати поступки на геополітичній арені в зустрічах зі США та європейськими візаві, оскільки тема зростання військової напруженості в Азовському морі – це тема загальноєвропейської безпеки.
Таким чином вони можуть шантажувати і західний світ своїм домінуванням в Азовському морі.

Для РФ контроль в Азовському морі – це не ситуативний, тактичний сценарій, це стратегічно виважена потреба Для України варто, з одного боку –  не полишати дипломатичної висоти та акцентувати увагу на загрозі від Російської Федерації для європейської безпеки та, навіть, світової. Чітко показувати, як це може вплинути на загальну безпекову ситуацію в світі, тримаючи дипломатичний удар і не даючи можливості РФ роз’єднати західний світ.

Це тримання стратегіної висоти покликаної утримувати сприятливий для нас контекст й ускладнювати дії РФ. Але не варто сподіватись, що всі проблеми за нас вирішуватиме Європа і що Захід буде готовий на більш активну підтримку.

На жаль, ми бачимо, що Європейський Союз, окрім як висловлювати занепокоєння підтримки і засудження, на інші кроки не готовий йти. З іншого боку – це серія дій, яка б могла бути задіяна, починаючи від асиметричних (нестандартних), як то залучення місцевого населення, місцевих промислів до охорони території та акваторії, завершуючи створенням суто військових інструментів для неможливості прориву Росії на азовсько-прибережній території.

Україні варто на міжнародній арені в міжнародно-судових інституціях вимагати відшкодування від Російської Федерації за збитки, завдані в Азовському морі. Це було б додатковим інформаційним та дипломатичним приводом для того, щоб убезпечити відкат західних країн до миролюбної проросійської позиції, що стало б додатковим стримуванням.

В подальшому це дало би нам можливість арештовувати російське майно для відшкодування Українській державі завданих збитків. Оскільки ілюзій стосовно того, що Росія щось виплачуватиме  – немає. Але на майбутнє, після завершення війни, а вона все ж таки колись закінчиться, це буде додатковим козирем для України. Зокрема для відновлення тих втрат (економічних, інфраструктурних), які ми понесли внаслідок російської агресії.