Розірвання договору з Росією – необхідність чи політичний трюк?

Політтехнолог, Голова ІНПОЛІТ Сергій Биков написав свіжий блок для Обозревателя.

Вже протягом майже п’яти років війни точаться розмови щодо необхідність розірвання договору про дружбу з Росією. Але, здається, час настав. Президент вніс до парламенту відповідний законопроект та визначив його як невідкладний. Чому тільки зараз, а не 2014 року? Не після анексії Криму, не після Дебальцево, не після Іловайську та, навіть, не після збиття малайзійського лайнеру МН-17? Відповідь проста – економічна та, радше, політична зацікавленість.

Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією було підписано 31 травня 1997 року. Верховна Рада України ратифікувала договір 14 січня 1998, а Держдума РФ – 25 грудня 1998. Загалом, документ набрав чинності 1 квітня 1999 року – з моменту обміну ратифікаційними грамотами. Статтею 40 договору чітко передбачено, що строк його дії – 10 років з автоматичним продовженням на наступні 10 років, якщо одна зі сторін не звернеться до іншої з бажанням розірвати договір, але не пізніше ніж за 6 місяців до сплину терміну дії.

Та що це за договір такий? Підписаний договір визначає Україну та Росію стратегічними партнерами в основоположних сферах: у військовій, в економічній, соціальній, культурній та міжнародній сферах. Окремими статтями гарантується, що жодна зі сторін не буде застосовувати силу до іншої та погрожувати застосуванням сили. Також сторони діють на принципах взаємоповаги до суверенітету, територіальної цілісності, непорушності кордонів та виключають можливість будь-якого тиску одна на одну. Пам’ятаєте події 2014 року, анексію Росією Криму? Відповідно до Договору, сторони гарантують підтримку вивчення української мови в Росії, а російської в Україні та максимальну співпрацю у промисловій та військово-технічній сферах. У Договорі про дружбу є ще багато положень, які не виконуються однією чи обома сторонами. Так, наприклад, стаття 5 договору зобов’язує Міністрів закордонних справ України та Росії проводити двосторонні зустрічі не рідше ніж двічі на рік. Пам’ятаєте останню двосторонню зустріч Клімкіна з Лавровим? Вона відбулась 16 лютого цього року у Мюнхені, а перед цим вони проводили двосторонню зустріч лише одного разу – 7 грудня 2017 року. Тобто, у період з моменту призначення Павла Клімкіна на посаду Міністра закордонних справ, він жодного разу не проводив двосторонніх зустрічей з російським колегою аж до грудня 2017 року.

То чому ж договір досі діє, якщо обидві сторони його не виконують, а Україна страждає від російської агресії? – Протягом усього часу російсько-українського конфлікту, керівництво нашої держави всебічно протистояло розірванню угоди. Ще на самому початку каденції нової Верховної Ради, член фракції Батьківщина Борис Тарасюк зареєстрував законопроект № 0005 про припинення дії окремих статей договору про дружбу. За номером документа стає зрозумілим, що це один з перших законопроектів у цій Верховній Раді, щодо міжнародних договорів. Законопроект Батьківщини стосувався виключення з договору таких статей:

Стаття 1 – визначення України та Росії стратегічними партнерами;

Стаття 6 – утримання від будь-яких дій проти іншої сторони договору;

Стаття 8 – стратегічне партнерство в оборонній, військово-технічній, прикордонній сферах;

Стаття 9 – скорочення збройних сил України та Росії;

Стаття 16 – підтримка сторонами позицій один одного в ООН та інших міжнародних організаціях;

Стаття 20 – забезпечення розвитку спільних паливно-енергетичних систем та комплексів;

Абзац 1 статті 13 – утримання від застосування економічного тиску одне проти одного;

Абзац 3 статті 13 – узгодження між сторонами валютно-кредитної, грошової, податкової та митної політики;

Абзац 4 статті 13 – розвиток науково-технічного співробітництва в оборонній промисловості та інших наукоємних галузях;

Частина 2 статті 21 – Розвиток спільної діяльності підприємств космічної галузі;

Ще на початку каденції парламенту Батьківщина вимагала винести законопроект Бориса Тарасюка на голосування. Проте, Міністерство закордонних справ України дало негативний неаргументований висновок щодо законопроекту. Просто Міністр та провладні спікери казали, що договір неможна розривати. Також проти законопроекту виступило і керівництво парламенту, відмовившись виносити його на голосування. Даний законопроект був справедливою вимогою часу та вніс би ясність у стосунки між Україною та Росією.

Сьогоднішні ж ініціативи Президента України та МЗС розірвати договір про дружбу – це спроба будь-яким чином врятувати рейтинги. Це свого роду, політичний трюк. І ось, чому. Як передбачено 40 статтею договору про дружбу, МЗС України 21 вересня направило ноту про непродовження дії договору на наступні 10 років. Не пізніше, ніж за 6 місяців до сплину терміну дії договору. Це було вірне, хоч і запізніле рішення. А далі почалась маніпуляція та політичні трюки.

Будь-яких інших дій для припинення дії договору про дружбу не потребується. Він втрачає чинність автоматично, якщо МЗС було направлено відповідну ноту. Жодних дій парламенту для затвердження цього рішення не потребується. То чому ж Президент виступив із законодавчою ініціативою, якщо такої необхідності немає? А якщо є бажання вже зараз припинити критичні статті договору, тоді чому не виноситься на голосування законопроект Бориса Тарасюка № 0005? Відповідь проста та цинічна: це тактичний хід проти головного політичного опонента – лідерки Батьківщини Юлії Тимошенко.

Річ у тому, що Юлія Тимошенко цього тижня перебуває у відрядженні у США, про що вона повідомила апарат Верховної Ради. Відповідно, керівництво парламенту знало про її відрядження та могло про це поінформувати оточення Президента. Оточення ж Президента, у свою чергу, запропонувало іміджевий хід із «невідкладним» розірванням договору про дружбу. Президентський законопроект цього тижня буде проголосований парламентом, але через відрядження, за нього не зможе проголосувати лідерка Батьківщини. Наступним кроком, армією порохоботів та провладних політиків будуть литись у ЗМІ тони бруду на Тимошенко. Мовляв, вона не проголосувала за розірвання договору з Росією. Ані порохоботи, ані провладні спікери не будуть казати, що Тимошенко у запланованому заздалегідь важливому відрядженні для проведення переговорів у Штатах щодо оборони України, це просто не згадають. Її відсутність у парламенті в день голосування буде використовуватися для чергової спроби створити ілюзію проросійськості Тимошенко. Тож, чекаймо на нову хвилю бруду та абсурду.