Шостий президент і рік невиконаних обіцянок

З моменту виборів шостого президента України минув рік. Начебто, для підведення підсумків ще зарано, проте, перші висновки можна й потрібно робити. Скоріш за все, цей рік запам’ятається як рік невиконаних обіцянок та зруйнованих сподівань. Сподівань на істотні системні зміни у державній політиці та у повсякденному житті.

Від президента Зеленського очікували, що він працюватиме зовсім інакше, ніж його попередники. Очікували гучних антикорупційних справ із доведеними до виконання судових рішень справами. Очікували не просто «нових облич у владі», а фахівців, здатних вивести економіку країни з пост-майданівської економічної кризи. Очікували послаблення податкового тиску на бізнес та зростання зарплат та пенсій внаслідок росту економіки. Очікували хоча би нового плану по встановленню миру та виходу із ситуації «не-війни»…

На жаль, очікування, переважно, виявилися марними. Насамперед, рік президентства Зеленського відзначений  кадровими помилками і скандалами на вищому рівні. Колишній прем’єр-міністр Гончарук, який сам визнав, що в економіці він «повний профан», що, до речі, і довів на ділі; Андрій Богдан, колишній глава офісу президента, що стягував на себе весь негатив, але хоч президента не підставляв, але суттєво псував імідж голови держави; нинішній глава ОП Андрій Єрмак, опинившись центральною фігурою самого гучного корупційного скандалу останніх років, схоже, став особистим «Свинарчуком» президента  Зеленського. І це лише найбільш гучні випадки, до яких ще можна долучити періодичні негаразди із власним прес-секретарем президента, залишившимися на свої місцях керівників НАБУ (Ситнік) и САП (Холодницький)…

Щодо найбільш відомої обіцянки ще кандидата у президенти Володимира Зеленського «Весна прийде – будемо саджати!», то її виконання у вигляді загальнонаціонального домашнього арешту всіх громадян – це точно не те, що що розраховували як його виборці, так і його опоненти. Бо всі опинилися в рівних, але не влаштовуючи нікого, умовах.

Проте, рік президентства Зеленського варто, все ж,  оцінювати перш за все по роботі урядів. І тут річний термін можна розділити на дві частини, за числом урядів: на уряд Олексія Гончарука та уряд Дениса Шмигаля.  Якщо уряд Гончарука, виявився відверто провальним і, як дотепно відмітив сам екс-прем’єр, «ухандохав» українську економіку аж до стану кризи, то уряд Дениса Шмигаль тримає удар попри так спадщину від «папірєдніков».  І саме цьому урядові доведеться вирішувати два основних завдання – протистояти пандемії і одночасно витягати економіку з ями. Це досвід, який не має прецедентів, для України вже точно.

Юрій Гаврилечко — член незалежного пулу експертів ІНПОЛІТ