Прессекретар Президента України Сергій Нікіфоров та Сергій Биков в ефірі телеграм каналу PolitrukUA

Дісклеймер
На сайті аналітичного центру ІНПОЛІТ ми публікуємо серію обговорень, які провів Сергій Биков із гостями телеграм каналу PolitrukUA

Принагідно запрошуємо підписатись на PolitrukUA у телеграмfacebook та Youtube

Здравствуйте, друзья,  пятница 22 апреля, уже 2 месяца, по факту войны. У нас как, я обещал стрим. Несмотря на Страстную пятницу, если по-хорошему, работать нельзя, но как правильно сказал  В. А. Зеленский, что сейчас военное время и мы поэтому все работаем на нашу общую победу кто в тылу, а кто на фронте.

Сейчас я приглашаю к нам пресс-секретаря президента Украины Владимира Зеленского, Сергея Никифорова, как человека, который обеспечивает, чтобы единой волной шли все наши внешние и внутренние коммуникации в Украине. Сергей, добрый вечер.

-Добрый вечер.

– Я сразу сделаю оговорку, что  телеграм канал PolitrukUA, частично вещает и на иностранную аудиторию, у нас много подписчиков из Белоруси, Российской Федерации и Казахстана, и одна из задач нашего телеграм-канала и доносить правду о событиях в Украине тем людям которые живут в других странах, поэтому я говорю по-русски. Сергей как тебе удобно? Как ты хочешь так и говори. В случае необходимости я уверен, что перевести твои спичи можно будет очень легко, поэтому начинаем.

– Так, ми починаємо, але я все ж таки буду говорити українською. Посада зобов’язує.

– Начало войны 24 февраля, оно всех нас застало врасплох.  Я, например, если честно вообще проспал начало войны. Я себе спокойно спал, меня девушка растолкала и говорит: «Сережа ты слышишь? Оно все началось» а я: «что слышишь,  что началось?»

Как тебя застала война?  Где ты был?  Как это все дело происходило?

– Це таке, особисте. Ти проспав, а я якраз оголошення війни слухав  майже в прямому ефірі. Я повертався зі Львова, куди я напередодні вивіз свою родину. Я одразу скажу абсолютно чесно, ніякої інформації таємної у нас не було, якою ми не поділилися б з іншими про те, що війна має початися ось з 23 на 24. Просто за відчуттями я думав, що я вивожу родину заздалегідь, що кілька днів є, але поки, що немає поспіху паніки, заторів і таке інше. Думав заздалегідь, поки є така можливість. Я напередодні виспався. Думав,  є можливість вивезти родину до Львова. Їхали ми з 23 на 24 лютого, після роботи, десь о 2.00- 3.00 годині були у Львові, я одразу повертався назад, і відповідно слухав по радіо оголошення війни наживо. І якраз вʼїжджав у Київ, коли туди дорога була абсолютно порожня, а назад – 150-ти кілометровий  затор від Хрещатика, від Бессарабки і до Житомира. Ці кілометрові черги на заправки, суцільний затор. Подекуди, навіть закінчувався бензин, бо вже не було бензину. Я все це бачив власними очима. І якраз Житомир проїжджав десь приблизно в той час, коли вибухало. Отаке було.

– Я на самом деле не ожидал того, что все начнется настолько быстро. Более того, как ты знаешь я, вообще, убежденный пацифист,  но 23 числа я сходил в магазин, заплатил за  гладкоствольный полуавтомат,  но я его забрать не успел, потому, что еще не успел сделать разрешение. У меня до сих пор есть чек, и после войны я надеюсь что все таки свой ствол я заберу. Но это я воспринимаю как дополнительный знак того,  что нечего мне держать оружие, что мое оружие несколько другое.

Как прошли первые сутки войны в Офисе?

– Це знову ж таки, особиста історія. Найсправді, добре, що ти запитав перше запитання таким, яке воно було, тому, що тепер добу – більше доби не спав, тому у мене все трошки в тумані, поки не відіспав ту ніч, яку  їхав за кермом. Але перші дні були такі: сиділи на всіх телефонах, стежили за тим, як все розвивається, займалися забезпеченням безпеки. Зрозуміло, що безпека президента в цій ситуації була пріоритетом №1. Проводили деякі заходи, підсилювався урядовий квартал, трошки змінювали умови роботи президента, і умови життя. І власне все, так все починалося. Отримували звіти з розвідки. Отримували звіти від керівництва ЗСУ, стежили пильно за тим, як все це відбувається. І перщі дні, чесно, вони всі, як один. Досі, все це, як один нескінчений день. Я зараз не можу згадати, не можу виокремити один з перших, чи якійсь з перших днів, бо все злилося в один день.

– Один большой, длинный, долгий день.

– Сюрреалістичний, майже сон, тому, що хто б міг подумати, що таке можливо. Якійсь сюрреалістичний дуже не хороший сон.

– Ну а как быстро ты влился в новый темп? Потому, что война, это все-таки другой темп, когда нет ни выходных, когда ночью тоже приходится работать, когда ты работаешь на самом деле 24\7. Как мы любим указывать у себя в резюме, что способны работать 24\7. Сейчас мы это опробовали на практике. Как быстро ты адаптировался к этим новым реалиям?

– Я думаю, тиждень. Але й насправд іншого виходу й не було. Просто треба було працювати, і абсолютно слово в слово з тобою погоджуюсь, що за 2 місяці жодного вихідного, ну може 1, пів дня було на власні справи. Здебільшого так. Зовсім інший темп роботи, і виявляться можна, коли усе інше не відволікає, можна працювати справді цілодобово. І вже так 2 місяці поспіль вже зовсім без вихідних.

– Я у тебя еще поспрашиваю, как инсайдера. Секретариат кабмина сначала перешел на удаленку, практически полностью, потом господин Немчинов сообщил, что часть людей начали возвращать в здание на Грушевского. И они начали таким вахтовым методом работать: часть на удаленке, часть в здании кабинета министров.  Как дела проходят в Офисе Президента, какая часть работает на удаленке, и особенно то что касается департамента коммуникаций, сколько людей внутри, а сколько условно на удаленке?

– Я навіть не знаю чи можу я таке казати.

– Если есть сомнения, можно или не можно, то лучше «не можно».

– Дивись, тут я просто згадую Миколаївську адміністрацію. Розумієш, я теж не прихильник цієї шпигуноманії, не прихильник теорій змов, пошуку ворогів усюди, цензури, самоцензури. Я не прихильник всього цього, якщо чесно. А раптом щось станеться, да, щоб потім не бічувати себе. Скажімо так, в перші дні війни лише дуже-дуже вузьке коло найнеобхідніших людей залишилося в офісі президента України, Потрібно було людям в період війни прилаштуватися до нових умов життя, забезпечити безпеку своїм родинам, нові умови життя своїм родинам, взагалі оцю велику переміну пережити. Але поволі дедалі більше і більше, не можу сказати, що це різка зміна, але більше і більше людей почало повертатися, і вже виконувати свою діяльність.

 – Сказал, как прямо настоящий чиновник.

– Знаєш, воно ж нікуди не дівається. Тобто, «Бытиё определяет сознание» Умови, вони все ж таки, як би мені цього не хотілося, вони все ж таки впливають на свідомість.

– Полностью с тобой в этом плане согласен. Скажи еще такой вопрос. Мы всегда наблюдаем обращения президента в разных локациях. Когда-то, он сидит в своем кресле, своем кабинете и видно, что – это хорошая профессиональная команда записывает это обращение. Большая команда работает, чтобы это было все супер-красиво, супер-отлажено. Также есть обращения президента со двора офиса президента, или из улицы Банковой. А есть обращения президента, где прямо видно, что он просто держит телефон и записывает селфи. От чего зависит выбор этого формата?

– Тут, абсолютно ніякого закулісся немає. Це залежить від порядку денного, від того чи багато має президент сказати. Це може бути 5 хвилин, тоді доречно це зробити на телефон, чи 15 хвилин, тоді треба підготуватися і таке інше. Від втоми, від порядку денного, навіть від настрою, іноді коли було тепло, чому ж не вийти на вулицю і записати звернення на вулиці. До речі – це один з особистих спогадів перших днів, навіть першого місяця, коли таке враження, що поки ми сидимо в чотирьох стінах, а на вулиці гарна погода, було дуже прикро сидіти всередині і спостерігати хорошу погоду тільки з вікна. 

А тепер, коли почали виходити на двір більш регулярно – холодно і дощі. Це такі, особисті переживання. Найсправді, коли ще в березні, на початку березня, коли була ще хороша погода, чому б і не записати на вулиці. Я про що. Системи ніякої немає.  Залежить виключно від поточних умов.

– Как говорится, є час і натхнення тому – більше.

 – Абсолютно вірно.

– Если надо сделать быстро и ват прямо сейчас, то это скорее всего вариант селфи.

– Мне, на самом деле, больше нравятся обращения, когда Владимир Александрович сам их записывает. В них еще больше искренности, я так для себя это ощущаю.

Во время интервью журналистам  «The Economist» Владимир Александрович сказал о том, что оккупанты воруют, а иногда и убивают некоторых мэров в оккупированных городах. Есть какая-то зависимость? От чего это зависит. Мэра Мелитополя сначала украли, потом наши ребята смогли его обменять – взамен отдали 9 пленных и все-таки мэр Мелитополя вернулся под юрисдикцию Украины, если можно так выразиться. И  другой пример, – мер  Херсона Игорь Колыхаев, который сегодня включался в эфир марафона «Єдині новини»,  там видно, что он сидит у себя в кабинете. Что, он в оккупации, с одной стороны,  но при этом нет какой бы-то ни было для него опасности.  Вот как так получается, что в одних городах мэров воруют и убивают, а в других городах, которые тоже под оккупацией все Ок?

– Дивись. Мер – це ж виборна посада. Навідміну від губернатора, який є представником центральної влади на місцях. Мер – це виборна посада, і я не думаю, що я можу це коментувати. Це місцева влада, у нас децентралізація. Це залежить від багатьох чинників: і від позиції мера, і  від того, як він співпрацює, чи не співпрацює, йде на контакт, чи не йде на контакт з окупантами, як він себе поводить. Найсправді, я не можу нічого сказати тут. Мер – це представник міста, тому лише йому за це відповідати.

– Есть.  Какая ситуация сейчас в Мариуполе?  Насколько тебе известно? Потому что с одной стороны кадыровцы заявляют о том, что они уже  Мариуполь взяли, чуть ли не 55 раз. А с другой стороны, буквально, вчера Алексей Арестович, когда комментировал  совещание между Путиным и Шойгу,  когда Путин сказал, что нет надобности штурмовать Азовсталь,  Алексей Арестович сказал, что это показатель того, что они не могут силовым путем захватить Азовсталь и завершить штурм. Собственно,  что там на самом деле происходит?  Какая ситуация?

– По-перше я маю сказати, що зараз в епоху анонімних телеграм каналів, швидкої інформації, найсправді я не володію такою аж таємними секретами, якими я міг би поділитися. Це впринципі для тих, хто може стежить за різними джерелами інформації. За українськими, за російськими, за місцевими, за анонімними телеграм каналами, в принципі, все це зрозуміло. Ситуація так само в Маріуполі зрозуміла. Це величезна територія заводу Азовсталь. Я просто розумію, що таке металургійний завод, я сам з Кривого Рогу, як і президент нашої країни. Я просто розумію, що таке металургійний завод – це місто в місті, тобто – це величезна територія, з  своїми автобусами, маршрутками, потягами і таке інше. Територія заводу Азовсталь під контролем Українських сил,решта міста, в принципі під контролем окупантів. Залишається наші понад 2 тисячі людей, залишаються там на Азовсталі. Стосовно кількості цивільних, які там перебувають, треба все це уточнювати і перевіряти. І до того, чому відмовилися від цих планів ми можемо лише розмірковувати, я думаю залежить від того, на які втрати готові піти. На великі, абсолютно неадекватні  нерозумні втрати йти вони не готові, й пріоритети зараз інші – отримати якусь перемогу до символічної дати 9 травня. І все ж таки вирішили переспрямувати ці сили на інший напрямок, на оточення ООС.

– Здесь, в принципе,  понятно. Еще по предложению Михаила Подоляка советника руководителя офиса президента и Давида Арахамии, главы фракции  Слуга народу в украинском парламенте, они оба предложили российской стороне провести специальный раунд переговоров, непосредственно в Мариуполе, чтобы освободить украинских защитников и освободить обычных мирных жителей. Есть какая-то реакция со стороны РФ, или нет?

– Ми домовилися так, що у нас є переговорна группа, її основними спікерами є Михайло Подоляк, Давид Арахамія, треба питати їх, тому що у них контакти між переговорною групою російською, переговорною групою українською. Ці контакти вони швидкі, легкі. Тобто вони можуть щодня проводити якійсь відео-наради і таке інше, тому ця інформація, на рівні їхніх переговорних групп, а не на рівні адміністрацій президента, тому буде коректніше, щоб саме вони це коментували. У них свіжа інформація, і вони це детальніше знають.

– А как-то офис президента готовится к саммиту президентов Украины и РФ, для того, чтобы подписывать уже какие-то финальные документы.

– Не готується. Станом на цей час, переговори на рівні переговорних груп. На вищий рівень, це поки-що не вийшло. Знову ж таки, все на поверхні, Володимир Зеленський, за кожної нагоди каже, що війну треба завершувати і він готовий зустрічатися в будь-який час і в будь-якому місці, за винятком Росії, Білорусії з Володимиром Путіним. В будь-якому місці, прийнятному, з точки зору загально дипломатичних правил і логіки. Але такого бажання з боку РФ поки-що немає, вони сподіваються на якісь перемоги військовим шляхом і хочуть йти на переговори з позиції сили.

– Я на днях в точно таком же формате общался с Федором Вениславским, членом комитета национальной безопасности. Он тоже высказал мнение, с которым и другие мои собеседники согласились, что в первую очередь – доблесть и победы украинской армии являются чуть ли не основным фактором переговорного  процесса. То есть, чем сильнее украинская армия давит на росссиян, тем…

– Абсолютно вірно, позиція на переговорах буде залежати від позиції на полі бою, тому приховувати нема нічого. Зрозуміло, що так само не буде переговорів поміж президентами, поки тривають бойові дії. Тобто бойові дії треба зупиняти. Формат вже залежить від переговорних груп, але ніхто не поїде на переговори зі стволом у скроні, коли йдуть бойові дії, коли є оточення чи щось таке, а ми їдемо переговорюватися.

 -Да, это абсолютно логичный процесс: сначала останавливаются боевые действия, после этого происходят переговоры на самом высоком уровне.

Война упростила все процессы. То, что нельзя было, невозможно было представить в мирное время, то, абсолютно реально, в военное время. Тут я говорю о таких предметных вещах, например: УкрПочта доставляет пенсии, социальные выплаты, субсидии в тех регионах которые временно оккупированы. То есть они придумали собственную схему как это правильно сделать, чтобы это было для всех безопасно и у них это получается. Понятное дело то, что в мирное время о никакой «инкассации» со стороны УкрПочны никто бы не мог вести речь. Скажи, ускорились ли коммуникации, точнее насколько ускорились коммуникации Офиса Президента в целом, и насколько они стали едины с Кабинетом Министров, с Верховной Радой, со всей президентской вертикалью?

 – Слухай, це до тебе запитання!  Як це все бачиться зовні? Мені здається, що прискорилися, ти бачиш, що президент обрав максимально коротку відстань між собою та між громадянами. Тобто, він щодня звертається, раніше було двічі на день, зараз один раз на день, щонайменше. Звертається до українців. Я думаю, що це – найбільш правильний вид комунікації. Тобто він сам чесно усім каже напряму те, що вважає за потрібне, який стан справ є, якщо є проблеми – він про це чесно каже. Каже наприклад, «не спішіть розслаблятися, ще є проблеми, ще рано тріумфувати і таке інше» Мені здається прискорилися комунікації. Мені здається, що прискорилися максимально, а там чи…

– Ну, я вижу только позитив и то как быстро мы договорились о нашем сегодняшнем стриме, – это дополнительное подтверждение того, что все стало намного проще и намного быстрее. А вот такой вопрос, то которого можеможнот, наверное, слегка замяться. Кто первый из журналистов обратился вначале войны в Офис Президента и предложил свою помощь? И вторая часть вопроса. Кто автор этой идеи сделать единый телемарафон с целым рядом телеканалов?

 – На друге питання я відповіді не маю, нажаль не знаю. Вона абсолютно логічна і виходить з рішень Ради нацбезпеки і оборони, але стосовно того, чия це ініціатива, хто першим це зробив – не можу тобі відповісти. Що стосується журналістів, я не зовсім зрозумів допомогти з чим? У нас є там якійсь волонтери, які допомагають нам. Є хлопці, які наприклад монтують ці відео, які ми показуємо у парламентах різних країн світу. Вони це роблять абсолютно безкоштовно, щоб зробити свій внесок у перемогу. Стосовно журналістів про допомогу я не зрозумів, вибач.

 – Я имею ввиду, кто из редакций первый сказал: «давайте нам максимальное количество ваших позиций, мы все это будем транслировать»? Как только какая-то горячая новость, -вот мой телефон, мой мессенджер у Вас на контакте, давайте мы все быстро-быстро ставим.

– Особисто до мене із такою пропозицією ніхто не звертався, але воно абсолютно органічно якось налаштувалося само собою. Тобто у нас таке абсолютне єднання у влади  і суспільства і армії і ЗМІ. Ніхто ні з ким не домовлявся. Всі зрозуміли що потрібно робити. Така сама організація.

– Недавно переслушивал  интервью главного редактора Интерфакс Украина, господина Мартыненко Украинской правде, где он сказал, что Украина как раз сильна этой сетевой организацией, отсутствием «вертикали», как таковой, сильна своими «горизонталями», что группы сами по себе объединяются и делают что надо для того, чтобы добиться положительного, хорошего для всех результата.

 – Ми це бачили під час революції гідності, ми це бачили в 13-14му роках, волонтерський рух у 15му, і це зараз. Повторюється те саме, це вже таке системне розуміння того що потрібно робити, і не треба ніякої вертикалі, ніяких наказів. Головне розуміти чим ти можеш допомогти.

– Президент Владимир Зеленский является частым гостем парламентов разных стран мира, по видеосвязи понятное дело, плюс международные конференции, встреча Мировогоо Банка, буквально прошлой ночью. Как происходит подготовка? Как Зеленский готовится к таким выступлениям?

 – Є його власні ідеї. Взагалі логіка така, що ми звертаємося до країн, які за тисячі кілометрів, які далеко від наших проблем, і вони не завжди можуть відчути те, що відчуваємо ми. Тому завдання спробувати наблизитись, спробувати дати їм зрозуміти, що саме ми відчуваємо, тому ми завжди намагаємось будувати такі «місточки» між нашою ситуацією і їхньою. Ми, наприклад, порівнювали Маріуполь з Генуєю, – схожі промислові, портові міста. Апелювали до історії, як наприклад Греції. Та інші приклади. Тобто задача стоїть, щоб наблизити людей, і дати їм зрозуміти, відчути нашу ситуацію в якій ми знаходимося. Відповідно, виходячи з цієї логіки, є якійсь ідеї, аналогії, порівняння, , історичні екскурси і таке інше. Відповідно, є власні ідеї президента, є людина, яка йому допомагає із написанням його промов. Тобто президент ділиться своїми ідеями. Є наприклад наші посольства, які  так само надсилають ті моменти, на які варто звернути увагу, або історичні , або культурні , літературні. І потім все це збирається до купи.Є людина, яка все це збирає до купи: вислуховує посольства, радників з зовнішньополітичних питань, ідеї президента все це кладе на папір, фігурально, і так народжуються всі звернення.

Дісклеймер
На сайті аналітичного центру ІНПОЛІТ ми публікуємо серію обговорень, які провів Сергій Биков із гостями телеграм каналу PolitrukUA

Принагідно запрошуємо підписатись на PolitrukUA у телеграмfacebook та Youtube