Застосування білоруських військ у війні проти України може створити додаткові проблеми Кремлю.

Путін наступного тижня зустрінеться з Лукашенком у рамках Форуму регіонів Союзної держави. На тлі активності білоруських військ на українському кордоні та чуток про можливе включення у війну проти України на боці Росії Білорусі ця зустріч диктаторів викликає обґрунтовані побоювання.

Втім, навряд чи стоїть питання про те, що Путін може дотиснути Лукашенка і той введе війська на територію Україну. Адже навряд чи воля батьки тут щось важить, і навряд чи Лукашенко здатен чинити опір планам і наказам з Кремля. Адже, коли було потрібно надати територію Білорусі для російських військ, він без проблем її надав її. Так і зараз продовжуються обстріли українських міст і сіл із території Білорусі.

Тому проблеми з необхідністю “дотиснути” Лукашенка просто не існує.

Скоріше, питання в тому, що Лукашенко чудово розуміє далеко не найкращий стан і вмотивованість своєї армії. Власне, це знає і Путін. А, відтак, проблема не в тому, що Лукашенко чинить опір волі Кремля, а в тому, що від вторгнення білоруських військ в Україну Росія навряд чи зможе отримати якусь користь у військовому сенсі. Навпаки, застосування білоруських військ може створити додаткові проблеми Кремлю.

За таких умов Росії вигідніше, аби Білорусь була постійним фактором тиску на Україну, який би змушував Україну концентрувати війська на кордоні з Білоруссю, постійно чекаючи нападу. Та й інформаційно в РФ постійно підживлюють цю тему, постійно мусують її.

Чому вторгнення білоруських військ може створити додатковий головний біль Путіну? Тому що, якщо армія Лукашенка буде розгромлена, у Росії виникне серйозна проблема. Що їй робити в такому разі? Надсилати частину російського війська на другий фронт, розпорошуючи сили? Але де їх Путіну взяти… Перекидати війська РФ з іншої ділянки фронту? Але тоді виникнуть проблеми з продовженням наступальних дій на сході Україні. Нічого не робити? Але тоді через певний час може виникнути ситуація, що РФ втратить Білорусь як таку. Тим більше, у режиму Лукашенка належної підтримки серед білоруського народу немає. Звісно, не йдеться про те, що Україна може здійснити окупацію Білорусі. Але Україна цілком може допомогти білоруському народу повалити диктатуру Лукашенка. І не виключено, що значна частина білоруської армії в такій ситуації підтримає саме народ, а не диктатора. В такому випадку РФ замість надійного союзника отримає купу проблем на іншому фланзі.

Тому із задіянням у війні проти України білоруських військ є певні ризики, і в Кремлі їх прекрасно розуміють. Адже рівень підтримки і Лукашенка, і Путіна в Білорусі не настільки високий, аби справді сподіватися на те, що Білорусь буде надійним тилом і надійним захисником.

Отже, тримати білоруські війська та загрозу їх нападу на Україну в якості ефемерної страшилки Путіну вигідніше, ніж застосовувати їх. Принаймні зараз це так.

Не виключено, що згодом Путін і Лукашенко домовляться, що, якщо, наприклад, Росія буде одержувати перемоги на сході України і впевнено просуватиметься вглиб української території, то тоді на цій хвилі Лукашенко за кілька місяців вступить у війну і допоможе остаточно розгромити українські війська. Думаю, тільки таким чином може вибудовуватися діалог Лукашенка з Путіним, але до цього йому потрібно добряче підготувати білоруську армію.

Втім, щодо цієї зустрічі Путіна і Лукашенка вже з’явилося багато конспірологічних версій, зокрема, подейкують, що вони ледь не СРСР будуть відроджувати на цьому форумі.

Втім, як правило, чогось визначального під час таких зустрічей Путіна і Лукашенка не відбувається. Скоріше, метою цієї зустрічі буде демонстрація з боку Путіна, що він тримає ситуацію під контролем, що він не ховається, а діє, що він активний та має союзників. Це основна мета – показати, що все під контролем і все йде за планом.

І ще один момент. Виникає питання-сподівання – а чи може раптом Лукашенко почати діяти всупереч волі Путіна та зрадити його. Ймовірність подібного варіанту прекрасно усвідомлюють у Росії, а тому створили масу запобіжників від цього. Наприклад, Олександр Вольфович – держсекретар Радбезу Білорусі оборони, який є прямим російським ставлеником, вихідцем із Росії, Казані. Очевидно, що він приставлений із Москви, аби контролювати білоруську армію. До того ж, у РБ дуже багато різноманітних агентів впливу, і їхня задача у вирішальний момент не дати Лукашенку завдати Путіну удар у спину.

Відтак, білоруська влада не достатньо самостійна для того, щоб ухвалювати будь-які рішення.

Але те, що Лукашенко розмірковує і про такий варіант, немає жодних сумнівів. Тому що, в першу чергу, його хвилює власна влада і безпека, а не якісь ефемерні зобов’язання перед Путіним.

Звичайно, нічого не можна виключати, навіть зраду Путіна Лукашенком. Але можна не сумніватися, що Росія на цей випадок приготувала достатньо різноманітних запобіжників, аж до усунення самого Лукашенка в разі, якщо він спробує піти проти Росії. Тож не варто на такий сценарій покладатися.

Петро Олещук, політолог, викладач Київського національного університету ім. Тараса Шевченка, спеціально для Главреда