У новому стрімі PolitrukUA політолог Сергій Биков і народний депутат від партії «Слуга народу», член парламентського Комітету з питань правової політики Ігор Фріс говорили про причини відставки Уповноваженої з прав людини Людмили Денісової та про легалізацію зброї в Україні. 

Дісклеймер
На сайті аналітичного центру ІНПОЛІТ ми публікуємо серію обговорень, які провів Сергій Биков із гостями телеграм каналу PolitrukUA

Принагідно запрошуємо підписатись на PolitrukUA у телеграмfacebook та Youtube

С. Б.: Як у вас настрій на початку літа? Як для вас пройшла весна і чи побачили ви її? Бо для багатьох українців весна прийшла, як то кажуть, повз.

І. Ф.: У мене все було, як у більшості. І погода, і настрій – все було сірого кольору. Разом з тим, багато чого вдалося зробити і багато запланували на літо. Це що пов’язано як з законодавчою роботою, так і з волонтерською, гуманітарною місією. Багато роботи було зроблено, команда працює. Це, все ж таки, залишає якісь надії на майбутнє.

С. Б.: Давайте тоді поговоримо про одне з нещодавніх резонансних голосувань. Окрім виділення додаткових коштів на оборону нашої держави, таким голосуванням було звільнення Уповноваженої Верховної Ради України з прав людини Людмили Денісової. Як ви голосували, чи підтримували це звільнення і чому їй звільнили?

І. Ф.: Я не тільки підтримав це звільнення, а був його ініціатором. Ми з пані Денісовою близько працювали в моєму Комітеті з питань правової політики. Статус, яким наділений Уповноважений Верховної Ради, передбачає виважений підхід. Ті речі, які вона собі дозволяла в публічній площині, у більшості випадків останнім часом приносили шкоду, ніж додавали Україні якихось плюсів. Я не буду виникати у деталі. Не знаю, будуть вони вам цікаві, чи ні…

С. Б.: Ну наприклад?

І. Ф.: Наприклад, якщо ти кажеш, що, вибачте, когось неприроднім шляхом зґвалтували, при цьому не наводиш відповідні докази і говориш це нашим іноземним партнерам, то потім вони задають нам в спину питання: «А чи була Буча? А чи була Бородянка? Чи, може, це була спецоперація українців або спецназу Великобританії, якщо сказані речі потім не знаходять підтвердження і відповідні органи, які займаються розслідуваннями, не отримують ніякого фактажу?».

Коли було засідання фракції, ми обговорювали не лише питання, чому треба звільняти Денісову і які у нас до неї претензії, але й стояло питання, чи не будемо ми порушувати закон, чи є колізія, конкурентність норм, чи не порушуємо ми прийняті нами закони і правила, які стосуються звільнень під час воєнного стану. Це обговорювалося, повірте мені. У нас в команді досить фахові юристи. Наш голова Верховної Ради – не простий цивіліст. Він фахово відповів на питання Олександра Бакумова, який запитував стосовно конкурентності норм.

Ми задавали питання: «А хто ж наступний?». І ви знаєте, не стояло питання персоналій. Мені дуже сподобався підхід, що ми не повинні питати, хто наступний. Ми повинні говорити про якості цієї людини. Коли озвучили якості, які мають бути у майбутнього кандидата на посаду Уповноваженого з прав людини, я приміряв ці якості на Людмилу Денісову і не знайшов ототожнення в цих показниках. Наприклад, було сказано наступне: «Ця людина повинна вміти дуже часто дивитися на мертві тіла і в мертві очі». Чи могла це робити Денісова? Чи часто вона це робила? Чи їздила вона з відповідними моніторинговими місіями? Це велике питання, якщо брати до уваги, що останні 40 днів вона провела за кордоном у Швейцарії. Така поведінка не красить людину, якій Верховна Рада делегувала питання, пов’язані з захистом прав і свобод людини.

Друге питання до неї: «Як часто ти працюєш у тюрмах? Що говорять про тебе правозахисники? А краще – не правозахисники, а люди, які захищають в’язнів і вимагають покращення умов перебування в’язнів у закладах відбування покарання? Що ти знаєш про тортури і як ти їм протидієш?». Відповіді на ці питання я не почув.

Розкажу ще про особистий досвід. Як звичайний громадянин, а не як депутат Верховної Ради, я одного разу звернувся до Уповноваженої з питаннями про колекторів. Я отримав таку відповідь… М’яко кажучи, мене послали. Якщо такі відповіді надають на фахове звернення представника юридичної спільноти, то я собі уявляю, яким чином відписуються і відмахуються від пересічних громадян України.

Тому моє голосування за відставку Денісової було виваженим і об’єктивним. Зараз кажуть, що наше рішення було нібито неконституційним. Я впевнений, що ми зробили це конституційно. Мені було дуже дивно, коли після голосування, повертаючись додому, я прочитав, що пані Денісова збирається судитись. Відверто кажучи, у мене був шок. Ну яким чином можна судитися по акту індивідуальної дії, який вже у минулому? Ти ж повинна розуміти, що саме збираєшся просити в суду. Щоби Верховна Рада переголосувала і повернула тебе назад? Як ти збираєшся поновитись? Це, знаєте, такий політичний інцест, який абсолютно нікому не потрібний, але на публіку він діє.

С. Б.: Ви ж прекрасно розумієте, що Людмила Денісова була політиком і, на мою думку, залишалася політиком на посту Уповноваженого Верховної Ради з прав людини, незважаючи на те, що посада передбачає повну політичну незалежність, адже це накладає певні шори на очі Уповноваженого. Тоді логічне наступне питання: чи не буде призначення нового Уповноваженого політичним актом? Зараз ходять чутки, що, мовляв, призначать якогось вірного «слугу народу», який точно так само, як і Людмила Денісова, буде зі своїми політичними шорами дивитися на усі процеси. Може так бути?

І. Ф.: Мені здається, зараз не той час, щоби була подібна річ. Ярослав Юрчишин дуже класно написав, що відкритий, прозорий і чесний конкурс на посаду Уповноваженого Верховної Ради нівелює всі питання, які могли би бути виставлені опонентами до влади щодо звільнення Денісової. Лунають навіть думки, що треба знизити віковий ценз у 40 років для особи, яка може займати відповідну посаду, тому що є дуже класні, молоді, адекватні люди, які вміють говорити кількома мовами і можуть, як якісно представити Україну на міжнародній арені в частині захисту основних прав і свобод людини, так і ганяти цілодобово по тюрмах, захищати людей і займатися роботою, якою вони повинні займатися.

Якби у мене запитали, чи готовий я зайняти цю посаду, я б відповів, що ні. Тому що для такої посади треба бути тим, хто віддасть частинку своєї душі і свого життя на те, щоб цілодобово допомагати людям. А чутки щодо можливого призначення омбудсменом Миколи Тищенка, Мар’яни Безуглої, Олександра Качури… Тищенко відразу сказав, що не претендує ні на яку посаду, а Безугла і Качура навіть не досягли віку, який потрібний по закону. Але вже, вибачте, потекло гівно по річці.

С. Б.: Слухайте, найголовніше – запустити інформацію в медіа. Потім вона починає жити своїм життям і тоді вже немає жодної різниці – правдива інформація чи неправдива. Якщо люди обговорюють інформацію, то вона автоматично стає правдою. Нажаль, так працюють сучасні комунікації. І, до речі, не тільки сучасні комунікації. Дуже рекомендую книгу Орвелла – спогади про громадянську війну в Іспанії. Там він дуже гарно розповідає про те, як пишуть історію, як різні сторони воєнних конфліктів продукують фейки, і так далі. Дуже цікава книжка для того, щоб трохи відволіктися від наших сьогоднішніх воєнних дій.

Пан Резніков заявив, що не можна йти на будь-які поступки з рф і не можна за жодних обставин жертвувати своїми територіями. Він вкотре продемонстрував єдину позицію української влади, що жодних переговорів про відторгнення українських територій не буде. Скажіть, чому у певних європейських політиків досі існує ілюзія, що Україна нібито може відмовитись від Криму, Донбасу чи інших територій? Чи не швидше Франція відмовиться від Марселю або Італія від Турину, ніж ми від Криму?

І. Ф.: У Франції та Італії на сьогоднішній день немає війни. Тому немає об’єктивних причин, чому відмовлятися.

Коротко відрефлексую на вашу згадку про Орвелла. Є такий старий добрий анекдот: «В Одесі на базарі сказали, що в Рабіновича дочка – проститутка. «Так у нього ж два сина». Але всі вже повірили чуткам».

Щодо того, чи готові ми відмовитись від територій. Ви бачите, як діє росія. Вона буде гризти і відгризати, скільки зможе з’їсти. Якщо їй дозволити захопити Одесу, рф захопить Одесу. Якщо дозволити захопити Миколаїв – захопить Миколаїв. Вони не готові обмежуватися тільки Луганською і Донецькою областями. Наші території – це наші території. Ми не готові поступитися жодним квадратним сантиметром нашої землі. Так, у нас величезні втрати. Так, ми розуміємо, що без важкого озброєння і без 3-4-рівневої системи оборони ми не зможемо втримати території, на які вони пруть. Але одночасно з цим наші партнери не могли передбачити, що ми вистоїмо. Вони давали нам не більше 3-х днів, а вже пройшли три місяці.

Дальні країні чомусь продовжують думати, що путіна можна усмирити, віддавши маленьку частину України. Але чомусь так не думає Польща, Словаччина, країни Прибалтики. Ці країна так не думають, бо вони ближче до росії. І тому вони готові постачати нам гаубиці. Тому Польща збільшує в рази контрактну армію і оборонний бюджет. Тому маленька Словаччина сказала, що буде стояти з нами поруч. Путін не зупиниться на Херсоні, Миколаєві чи Запоріжжі. Він не зупинився на Словаччині чи Польщі. Слова патрушева, що Польща починає захоплювати західну Україну, не просто так з’явилися. Росіяни намагаються показати, що розподіл України відбувається так, як вони собі захотіли: Польщі віддамо Івано-Франківську і Львівську області, а нам – все по Дніпру. Росіяни дивляться телевізор і думають, що так і є – Польща захоплює західну Україну. Тому ми не віддамо нашу рідну неньку-України.

С. Б.: Це дуже цікава фантазія патрушева з приводу захоплення частини західної України. Це при тому, що Польща нам не просто активно допомагає, вона будує в Україні модульні містечка для переселенців. У Львові – два модульних містечка. У Бородянці відкрили перше модульне містечко. Нові модульні містечка збудують, зокрема, у Бучі і Гостомелі. Про це вже заявили прем’єр-міністр Польщі і наш очільник мінрегіону Олексій Чернишов. Тобто, поляки активно допомагають нам усім чим можуть – зброєю, модульними містечками. Вони розміщують наших вимушених переселенців. Допомога Польщі з першого дня війни абсолютно всеосяжна. Тому як на тлі цього можна стверджувати, що Польща нас буде захоплювати?! Це, м’яко кажучи, дивні сентенції.

І. Ф.: Якщо телевізор сказав – росіяни вірять.

С. Б.: Стандартна історія. Тим паче, що в них дуже добре вибудувана система державної пропаганди, чого у них не забереш. Але давайте згадаємо про захист дітей. Скажіть, будь ласка, яка у нас історія з дитячим омбудсменом?

І. Ф.: Відверто кажучи, це трошки не мій напрямок. Знаю, що у Верховній Раді створена слідча комісія, яка займається питаннями порушення прав дітей. Її очолює мій колега Павло Сушко. Ми декілька разів продовжували дію цієї комісії. Вони перевіряють дотримання прав дітей у закладах охорони здоров’я, тимчасових притулках, і тому подібне. Знаю, що не все гаразд і що у нього є величезні претензії до керівництва Міністерства соціальної політики. Не глибоко вникав в цю історію. Це не мій напрямок, тому не буду давати не експертних коментарів.  

С. Б.: Наскільки пам’ятаю, пана Кулебу, дитячого омбудсмена, звільнили, а замість нього не бачив, щоб когось призначили. Коли одних омбудсменів звільняють, а інших поки що не призначають, то виникає слушне запитання, як захистити дітей, які постраждали, зокрема, від російської агресії? Як захистити дітей, яких насильницьким способом вивезли до країни-терориста? Їх там намагаються всиновлювати, хоча насправді це, звичайно, крадіжка дитини. І як карати рф за усі ці воєнні злочини?

І. Ф.: Стосовно покарання, то повним ходом працює система, яка налагоджена на базі прокуратури. Є слідчі. Є величезна кількість кримінальних проваджень щодо незаконного вивезення людей, статевих злочинів, вбивств, порушень правил війни. Є безліч різноманітних справ. Міжнародні партнери допомагають нам повним ходом у частині дослідження доказів і встановлення відповідних фактів. Верховна Рада, наприклад, ухвалює закони, пов’язані з уніфікацією цивільного і сімейного законодавства щодо спрощення процедури встановлення юридичних фактів народження і смерті, що також допомагає розслідуванню злочинів.

Втім, знаєте, я впевнений, що Україна повинна рухатися не одним шляхом. Правовий шлях абсолютно логічний і нормальний, він довгий або навіть дуже довгий. У кінцевому результаті він призведе до притягнення винних осіб до відповідальності. Але коли дивишся на Бучу і читаєш розповіді очевидців, в мене виникають абсолютно інші почуття. Я згадую Голду Меїр з фразою «посилай хлопців». Нам не залишиться нічого, крім того, щоби рано чи пізно в Україні була створена подібна до «Моссад» структура, яка, можливо, за межами правового поля, але в інтересах осіб, яких знищили і долі яких зруйновані цією війну, було відновлене правосуддя. Історія Ізраїлю доводить, що боротися треба за кожного, і немає більш достойного вибору для держави, якщо ти за одного Гілада Шаліфа можеш відати 1000 або 10 000 палестинських терористів. Кожний, хто вчинив ганебний злочин проти громадянина України, має знати, що коли він буде спати, до нього рано чи пізно хтось прийде. Світ повинен знати, що ми можемо захистити своїх громадян не тільки через затяжні суди.

С. Б.: Зеленський в цілій низці своїх відеозвернень до українців стверджував, що ми знайдемо кожного злочинця, який вбивав, катував, грабував українців і топтав українську землю зі зброєю в руках.

Перейдемо до питань наших глядачів. Запитують про легалізацію зброї. У додатку «Дія» було відповідне голосування. Я також брав у ньому участь і голосував за право володіння вогнепальною зброєю. Більше 80% українців ствердно відповіли на питання, чи хочуть вони мати у власності зброю. Було соціологічне дослідження групи «Рейтинг» про те, що українці почувають себе більш безпечно, якщо вони володіють зброєю, та почувалися б більш безпечно і захищено, якби в них або у їхніх родичів була легальна зброя. Скажіть, будь ласка, коли ми прийдемо до вільного або відносно вільного обігу зброї? Нарізна і гладкоствольна мисливська зброя у нас легальна. Але тут мова, наскільки розумію, йде про короткоствольну зброю, правильно?

І. Ф.: 29 серпня 2019 року був мій перший робочий день у Верховній Раді. Перший законопроєкт, який я зареєстрував, був про зброю. Це був мій перший законопроєкт, який навіть не винесли на обговорення в Комітет. Потім був другий законопроєкт про обіг зброї в Україні, який несподівано підтримали 83 народних депутати. Мій законопроєкт передбачав зберігання зброї вдома для захисту власного помешкання. Альтернативний законопроєкт від Української асоціації власників зброї передбачав дозвіл на насіння зброї. За їхній законопроєкт проголосував 81 депутат. Потім я зареєстрував третій законопроєкт, який за день до початку війни пройшов перше читання у Верховній Раді.

Однак 24 лютого ситуація змінилася кардинально. Голосування в «Дії» все показало: 58% за те, щоб мати право на носіння зброї у громадських місцях. Ще 20% висловилися за зберігання зброї вдома. І тільки 20% сказали, що проти будь-якої зброї. На початку нашої каденції все було навпаки: 20% були за зброя, а 80% – проти. Сьогодні питання вільного володіння короткоствольною зброєю вже не стоїть. Воно однозначно буде вирішене. У Раді жінки, які були противницями таких законопроєктів, запитують тепер у мене: «Ігорю, де і як ми можемо отримати право на зброю?».

Зараз є інша проблема. 24 лютого у Києві, лише в одному місці, роздали 40 000 автоматів, щоб захищати нашу державу. У людей на руках перебуває від 200 до 300 тисяч одиниць вогнепальної автоматичної зброї. Це автомати, які ми роздали людям для захисту нашої держави. Також на сьогоднішній день на руках у наших громадян є безліч одиниць трофейної вогнепальної автоматичної зброї, яку вони здобули в боях. Ми маємо сказати нашим людям: «Вибачайте, але впродовж півроку після того, як закінчиться війна, віддайте нам, будь ласка, автомати, які ми вам дали». Я не впевнений, що люди повернуть. Всі будуть казати, що втопили, спалили автомат. Будуть один і той самий автомат фотографувати та розсилати, що він, начебто, знищений, спалений, розбитий. Ми повинні зараз говорити про спеціальний суб’єкт по швейцарській моделі. Ми повинні визначати, де повинні зберігати зброю резервісти чи хлопці, які служили або служать в ТРО. Ми маємо визначати, як вони повинні поводитися зі зброю, як вона має бути застрахована і яким чином вони повинні проходити курси поводження з цією зброєю. Це безліч питань, на які швейцарці вже відповіли.

Міністерство внутрішніх справ на чолі з Денисом Монастирським розуміють цю проблему. Міністерство також прекрасно розуміє, що цю зброю зараз не повіддають, а ми каральними методами і санкціями не зможемо вплинути на свідомість громадян, які мають хист, совість, відчуття власної гідності, захищали цією зброєю свою державу, і таким чином ми лише висловимо їм свою недовіру. Зараз ні в якому разі не можна цього допустити. Тому завдання законотворців і Міністерства внутрішніх справ знайти компроміс з суспільством. Той, хто хоче продати трофейну зброю, держава мала би викупити її. Той, хто хоче бути резервістом, повинен мати зброю на руках, щоб бути готовим у будь-який момент захищати свою батьківщину. Той, хто хоче мати короткоствольну зброю, повинен тримати її зареєстрованою.

В усьому світі власник зареєстрованої зброї вчиняє 0,01% злочинів від загальної кількості злочинів з застосуванням зброї. У злочинців є зброя. Натомість зброї немає у добропорядних громадян. Згадайте стару добру приказку, що Бог створив всіх людей рівними і тільки Кольт зрівняв їх у правах. Сьогодні у нас є вікно Овертона і ми маємо можливість зробити те, що зробила Великобританія, Німеччина, Польща, Франція, Італія. Вони зробили правильний, відповідальний, верифікований облік зброї суб’єктів, які мають на неї право. Навіть наші сусіди молдавани мають право на зброю. Якщо взяти загальну статистику, то кількість злочинів знизилася у рази в усіх країнах, де легалізована зброя. Відповідальний власник зброї десять разів подумає – використовувати йому зброю чи не використовувати. Однак, виникає інша проблема, про яку мало хто говорить…

С. Б.: Перепрошую, хотів запитати. Коли роздавали автомати, чи була реальна реєстрація? Чи знає правоохоронна система, хто отримав ці автомати?

І. Ф.: У 99% випадках знає. Практично всі люди, у кого є зброя, ідентифіковані. Ми знаємо практично всіх, хто зберігає у себе зброю.

Проблема легалізації зброї, про яку я, як автор законопроєкту, навіть ніколи не здогадувався, полягає ось у чому. Візьмемо США, ті штати, де зброя дозволена. Коли поліцейський бачить різкий рух, коли хтось за чимось потягнувся, він буде стріляти, не задумуючись, тому що він знає, що у цієї людини, можливо, є вогнепальна зброя. Я впевнений, що подібні елементи захисту, які має поліцейський в Англії, ми повинні розробити для поліцейських в Україні, тому що рівень смертності серед цивільних від рук поліцейських може значно зрости після ухвалення відповідного законопроєкту. Поліцейський має бути захищеним. Раніше я про це ніколи не думав.

І ще одне. Війна триває три місяці. Зброї на руках дуже багато. Ви знаєте, на скільки знизилася або збільшилася кількість злочинів, які вчиняються саме зброєю?

С. Б.: Наскільки пам’ятаю, за офіційною статистикою, вона зменшується у нас три роки поспіль.

І. Ф.: За період війни вона зменшилася у два рази. Цей баланс, коли зброї стало більше, а злочинів стало менше, на користь прийняття законопроєкту про легалізацію зброї.

С. Б.: Один з факторів, чому, наприклад, злочинність на Київщині впала більше ніж вдвічі, полягає ще й у тому, що злодії переїхали у регіони, де більше людей.

Коли говорять про легалізацію зброї, часто використовують трохи маніпулятивний аргумент, що у США, в яких дозволено вогнепальна зброя, стається надвелика кількість злочинів саме зі зброєю. А в інших країнах, де також легалізована зброя, не стається такої кількості злочинів з застосуванням вогнепальної зброї. Скажіть, будь ласка, як нам не наслідувати США, а наслідувати, наприклад, Швейцарію?

І. Ф.: Ми ніяким чином не зможемо наслідувати США, тому що там друга поправка у Конституції визначає, що люди можуть мати зброю не для того, щоб носити її в кишені. Вони ухвалювали поправку, створюючи громадську поліцію, щоби громадяни мали можливість самі себе захищати. У нашій державі, як і в інших країнах, ми делегували право на захист поліції, яка присікає злочини і охороняє інтереси громадян. Я вважаю, що у громадян України має бути зброя для самозахисту, але, можливо, не автоматична. 

Тепер щодо процедури отримання зброї. Людина має отримувати медичні, психіатричні довідки про те, що вона не зловживає наркотичними і алкогольними препаратами, що вона адекватна і вправі отримати зброю. Після цього має бути відповідне навчання та іспити. Зрештою, поліцейські повинні визначати адекватність особи, яка може отримати зброю певної категорії. Саме момент отримання довідки є найбільш корупційним. Тут ми повинні перейти до технологій і автоматизму, коли лікар не буде знати, чию довідку він підписує. Тобто, щоб не можна було прийти до лікаря і підробити довідку.

Також ми відійшли від ідеї дозволу на зброю, коли спочатку купуєш дозвіл на зброю, а вже потім купуєш зброю. Ми вирішили, що в нас має бути єдине посвідчення власника зброї за аналогією як посвідчення водія. Один раз отримав посвідчення власника зброї – і йди купуй хоч десять одиниць зброї. Головне – зареєструй її. Ми даємо право реєструвати цю зброю безпосередньо магазинам, які будуть верифіковані і ліцензовані. Також ми даємо право нотаріусам реєструвати зброю, коли нові власники купують зброю на вторинному ринку.

Є ще один цікавий, скажемо так, не конкурентний момент, коли була ідея, щоби охорону могла здійснювати тільки Державна служба охорони. Я противник такої ідеї. Ми повинні створити вільний ринок, щоби всі ліцензовані суб’єкти охоронної діяльності мали однакові права.

С. Б.: З приводу охоронних служб. Свого часу, коли мені необхідно було замовляти охорону офісу, я обрав поліцію охорони, бо у них є вогнепальна зброя, тоді як в інших приватних структур немає вогнепальної зброї. Тому я також повністю погоджуюся, що необхідно робити уніфіковані правила, щоби створювалась конкуренція, зростала якість послуг і до певного рівня знижувалася вартість цих послуг.

І. Ф.: Додам один елемент. Ми говорили про зброю, але забули сказати про основне – застосування зброї. Ми внесли окремим законом зміни до Кримінального кодексу України, до статті 36 про необхідну оборону. Ми значно розширили межі необхідної оборони – де, коли, в який спосіб, яким чином людина має право захистити зброєю своє життя, житло і присікти злочинні дії проти себе, своїх близьких і родичів. Це величезний об’єм додаткових гарантій прав та свобод людини. На мою думку, ми дуже якісно їх описали і врахували безліч моментів, коли застосування зброї буде правомірним.

С. Б.: Раніше ми спостерігали велику кількість різних судових процесів, коли людина, яка мисливською зброєю захищала свій будинок чи квартиру, поцілила у зловмисника, який хотів пограбувати її, а, можливо, навіть вбити. Часто така людина була змушена доводити, що вона захищався і не є злочинцем. Дуже добре, що такі проблемні моменти вдається потроху вирішувати.

І ще одне питання від наших глядачів. Які вікові обмеження плануються для короткоствольної зброї?

І. Ф.: Скажу відверто, що точно не пам’ятаю. Здається, що до 20-ти років, але не впевнений.

С. Б.: Я дивлюся, наскільки тема зброї вас збадьорила…

І. Ф.: У мене в Раді є супротивник, з яким ми постійно ведемо словесні баталії щодо закону про зброю. Це – Максим Бужанський. Він мій антагоніст. Він – проти зброї, я – за зброю.

С. Б.: Довгий час я також був противником вогнепальної зброї. Мої друзі, особливо ті, які були вимушеними переселенцями з Донбасу і пережили війну ще вісім років тому, неодноразово казали мені, щоб я оформляв дозвіл і купував зброю. Мовляв, нехай вона краще у сейфі лежить, ніж її не буде. Я постійно відповідав їм, що я затятий пацифіст і мені не потрібна зброя. Але, зрештою, зараз я сам є прихильником вогнепальної зброї. Дуже добре, що ви підтримуєте таку ініціативу.

І. Ф.: На завершення розмови хочу побажати всім, щоби ми могли спокійно займатися улюбленими справами і бути максимально корисними для своєї держави.

Дісклеймер
На сайті аналітичного центру ІНПОЛІТ ми публікуємо серію обговорень, які провів Сергій Биков із гостями телеграм каналу PolitrukUA

Принагідно запрошуємо підписатись на PolitrukUA у телеграмfacebook та Youtube