Війна з Україною Лукашенку не потрібна, бо з населенням в 9 мільйонів і відносно невеликою армією, йому доведеться проводити мобілізацію.

Згадайте, як ще в лютому цього року військові експерти апелювали до логіки, зокрема, до понять про формування ударного угруповання. Тоді йшлося, що угруповання російських військ, яке було сконцентроване на кордонах з Україною, недостатнє для масштабного вторгнення. Проте Путін зважився на авантюру. А, з військової точки зору, це дійсно була авантюра, адже навіть під час Другої світової війни Будапешт брала півмільйонна угруповання Червоної Армії, а Берлін – більш ніж мільйонна.

Вторгнення російських військ з боку Білорусі в Житомирську, Чернігівську та Київську області було чистої води авантюрою. Тим не менш, це сталося.

За військовими мірками, сьогодні у білоруської армії недостатньо сил і ресурсів для військової операції на території України. Потрібне більш серйозне і численне угруповання військ. Адже якщо ми будемо апелювати до чисельного складу Збройних сил Білорусі, то там військ першої лінії, сухопутних частин, не так вже й багато. А у війні в Україні ключову роль відіграє артилерія, сухопутні війська… у Білорусі таких трохи більше 30 тисяч чоловік: дві десантні бригади, бригада спецназу і дві мотострілецькі бригади – тільки вони є повнокровними і готовими вступити в битву. Але для тисячокілометрового кордону України і Білорусі, коли 700 км з неї – це сухопутна ділянка, білоруського угруповання військ відверто мало.

Поки що присутність російських військ у Білорусі зменшилася. Так, туди повернулася частина штурмової авіації, але це не йде ні в яке порівняння з тим, що було в лютому. Так, до Білорусі Росією перекинуті оперативно-тактичні комплекси “Іскандер”, але доповнити білоруську армію своїми багнетами і бронетехнікою РФ поки не поспішає. Тобто якісного і кількісного посилення білоруської армії поки не відбувається.

Але – Україну наполегливо запрошують у війну. Звідси й удари “Іскандерів” з території Білорусі – очевидно, Росія розраховувала на “відповідь” з боку України. Також згадайте заяви Лукашенка – мовляв, спробуйте тільки вдарити по Мозирю, ми тоді відразу вдаримо по Києву. І, в принципі, Білорусь може це зробити – у неї є дивізіон “полонезів”.

“Полонез” – це білорусько-китайська розробка: китайські ракети, білоруські тягач, машина і збірка. На озброєнні у білоруської армії “полонези” є, але називаються різні цифри – від чотирьох до десяти. Дальність – 300 км, тобто теоретично такі ракети до Києва долетіти можуть. Але будь-який військовий знає, що, чим більше дальність у реактивних систем залпового вогню, тим менша бойова частина. Тому скільки-небудь серйозної загрози Києву білоруські “полонези” не несуть. Так, вони пройшли бойове застосування в ході війни в Нагірному Карабасі, оскільки єдина країна, яка купила ці комплекси – Азербайджан.

До речі, дуже цікавий нюанс: кілька років тому, коли ще не було настільки теплих відносин у Лукашенка з Росією, росіяни цікавилися технологіями цього комплексу, а він перевершує за своїми характеристиками і “Ураган”, і “Смерч”, але білоруси не давали. Мабуть, зараз ситуація змінилася…

У всякому разі, війна з Україною Лукашенку не потрібна, бо з населенням в 9 мільйонів і відносно невеликою армією, йому доведеться проводити мобілізацію. А це означає, що 20-30 тисяч білорусів доведеться вихопити з економіки і поставити під рушницю.

Крім того, у білоруської армії, на відміну від української, немає бойового досвіду. Білорусь ніколи не брала участь у війнах, а це дуже суттєвий фактор.

Безумовно, в участі Білорусі у війні зацікавлена Росія. А Лукашенко прекрасно розуміє, що для нього це буде квиток в один кінець, і ніщо не завадить Кремлю провести рокіровку. Досі Лукашенко намагався петляти – “розумне теля двох маток смокче”. Тобто він намагався лавірувати між Росією, отримуючи вигоди у вигляді дешевих російських енергоресурсів, і Європою, намагаючись розвивати експорт в європейські країни і в Україну. Все це було цілком розумно.

Але після 2021 року – після того, як на Білорусь наклали досить суттєві санкції – багато що змінилося. Просто для розуміння: білоруський калій – це 20% світового ринку добрив, і це суттєва стаття експорту. При тому, що ВВП Білорусі майже 60-70 млрд доларів, за індексом споживчої спроможності це 114-а економіка світу, десь між Мальдівами і Мексикою. У підсумку Білорусь в силу дефіциту ресурсів, коли немає своїх нафти і газу, залежить і від російських енергоресурсів, і від експортних ринків. І зараз білоруська “нефтянка”, тобто добре модернізований Мозирський нафтопереробний завод просто приречений. Росії ця продукція не треба, а український і європейський ринки закрилися.

У підсумку, білоруська економіка стоїть на порозі великих потрясінь.