Білорусь і Придністров’я здійснюють заходи лише для відведення очей і сковування потенціалу ЗСУ. Ключова мета РФ – інша.

Війна вступила у фазу статичної інерції. Яка одночасно і лякає, і обнадіює. Той випадок, коли бойова парадигма війни ще домінує, а політична парадигма ще поки що не здатна її замінити.

Позиційною війну нині назвати не можна, але помітно, що цивільне населення вже звикло до військових буднів, намагаючись пристосувати свій побут до нової реальності.

РФ багато сподівань пов’язувала з другим етапом, перетворивши його на артилерійську битву на Донбасі, але поки що росіяни так і не змогли домогтися наступального перелому. Україна зайняла позицію мобільної оборони і вже тренується маневреними контрударами. Так чи інакше в сухому залишку ЗСУ домагається виснаження російської армії.

Втім, другий етап ще не закінчився. РФ робить відчайдушні спроби наступати в напрямку Сєвєродонецька і Лисичанська. І, напевно, перед третім етапом знадобиться оперативна пауза, бо росіяни розтягнули фронт на 1300 км, і на деяких його ділянках вже є проломи і уразливі місця, які знадобляться нам для здійснення нашого стратегічного контрнаступу.

Тепер багато хто задається питанням – що далі? Яким буде третій етап гарячої війни двох держав? Для цього важливо зібрати воєдино два інформаційних пазла.

Перший пазл – інформація Евріл Хейнс, голови Національної розвідки США, надана під час слухань у сенатському комітеті.

На її думку, незабаром Путін оголосить воєнний стан у РФ і розв’яже війну на території Придністров’я. Він готується до затяжного конфлікту, його ключова мета – захоплення буферної зони від українського узбережжя Чорного моря до Придністров’я.

Керівник розвідувального управління Міноборони США Скотт Беррієр на сенатських слуханнях вчора заявив, що жодна зі сторін не перемагає. Ситуація буде рухатися найбільш непередбачуваною і потенційно ескалаційною траєкторією.

На його думку, висока ймовірність, що Росія може оголосити повномасштабну війну, воєнний стан і загальну мобілізацію. Оскільки і Україна, і Росія вірять у те, що вони можуть домогтися докорінного перелому, дипломатичне вирішення не видається можливим у короткостроковій перспективі.

Так, у публічних заявах розвідки є завжди натяк на їх спеціальність і цілеспрямованість. У чому сенс оприлюднення аналітичних розрахунків? Можливо, в тому, щоб показати, що США в повному курсі військових маневрів РФ, вони начебто випереджають події і демонструють, що вони знаходяться на крок попереду.

Є ще в публічних заявах і відтінок внутрішньополітичного контексту – розширення інформаційного поля української війни, пояснення громадянам, що вона надовго, і Путін буде підвищувати ставки.

Чи є в цьому передвиборний лейтмотив (8 листопада в США вибори Палатм представників і третини Сенату)? Можливо, адже рейтинг демів на низхідній траєкторії, а з історії українського військового успіху до листопада можна зробити непогану електоральну картину. От тому періодично в медіа зливається інфа про те, що знищення крейсера “Москва” і бойових генералів російської армії не відбулося б без американських розвідданих.

Але важливо зрозуміти й інший момент. Путін дійсно до фанатизму надає перевагу несподіваним актам поведінки і віроломству, тому любить усі ці “гебешні” заходи камуфлювання потенційного розрахунку. Про те, що війна почнеться 24 лютого, наприклад, не знав навіть міністр закордонних справ Лавров.

Однак, до американської розвідки варто дослухатися. Хоча б тому, що вона до війни виявилася вельми інформативною і змістовною. Сьогодні вона малює найбільш ескалаційний сценарій. До речі, є інформація про зосередження додаткових батальйонно-тактичних груп у Бєлгородській області з метою не дати українським військам вийти до кордону.

Зараз ми бачимо активний артилерійський тиск РФ у бік Запоріжжя, тому можна припустити, що верхнім ударом з-під Харкова росіяни теоретично могли б спробувати реалізувати свою ідею-фікс – затиснути в “бойові кліщі” угруповання ООС на Донбасі. Дуже малоймовірно, звичайно, що у них це вийде.

Другий пазл – нагнітання військової істерії в сусідній Білорусі щодо уявної загрози з боку Польщі, Литви та України як виправдання перевірки боєздатності армії РБ і стягування сил спецоперацій до українсько-білоруського кордону.

Будь-яка білоруська військова активність на північному кордоні України є незакритою потенційною загрозою для міста Києва та прилеглих областей. В Україні зараз багато хто вважає, що неучасть Лукашенка і його армії в українсько-російській війні – це вже однозначно вирішене питання.

Це помилкове уявлення при всій, здавалося б, раціональній реальності (непопулярність ідеї війни в Україні серед особового складу, глухе неприйняття в суспільному середовищі, відсутність бойового досвіду військовослужбовців Білорусі), але недооцінювати Путіна в бажанні “дотиснути” Лукашенка також не варто.

Перший етап перевірки боєздатності армії РБ був оголошений саме після телефонного дзвінка Лукашенка і Путіна 4 травня. До того ж, нещодавно анонсувалася нова зустріч двох диктаторів, приурочена проведенню саміту ОДКБ. На даний момент імовірність провокацій, спровокованих штучно, на українсько-білоруському кордоні зберігається.

У спробі пояснити і поєднати в одне розуміння ці два пазли напрошується два пов’язаних між собою висновки.

Перший висновок – ми маємо справу з підготовкою до нової третьої фази гарячої війни, яка включатиме воєнний стан у прикордонних областях Росії, оголошенні військової мобілізації, розконсервацію Росією нових осередків зіткнення: удар армії Білорусі по Поліссю і Києву, удар придністровського угруповання по Одесі і півдню Одеської області, новий удар російських батальйонно-тактичних груп по Сумщині і Харківщині.

Другий висновок – Білорусь і Придністров’я здійснюють заходи лише для відведення очей і сковування потенціалу ЗСУ. У такому випадку ключова мета РФ – розтягувати умовний і реальний фронт війни, не дати українській армії сконцентруватися на битві за Донбас і звільненні Херсонської області та півдня Запорізької області.

Поки більшість обставин вказує на другий висновок, але всі ми пам’ятаємо ту логічну пастку, в яку потрапили українські аналітики в січні-лютому, вважаючи дуже малоймовірним повномасштабне вторгнення РФ в Україну і атаку на Київ.

Однією з причин такого становища є успішні інформаційні заходи Росії в українському медіапросторі, спрямовані на придушення пильності і нейтралізації тих, хто вказував на можливість великої війни.

Олег Постернак, політтехнолог, керівник Центру політичної розвідки