Свідчення Медведчука показують, що Порошенко всі ці роки перебував у сірій зоні між Україною і ворогом.

Заарештований в Україні кум Путіна Віктор Медведчук розповів СБУ про те, що йому вдалося вивести з держвласності нафтопровід “Самара – Західний напрямок” і закупити вугілля в “ЛДНР” за допомогою п’ятого президента України Петра Порошенка. У відповідь адвокати Порошенка стали заявляти про неправдивість цих свідчень.

Як відомо, жорна правоохоронної системи мелять досить повільно. Цілком можливо, що цим показанням – два-три тижні максимум. Але очевидно, що з інформаційної точки зору це був більш оптимальний час для того, щоб ці свідчення отримали резонанс.

Звичайно, робота адвокатів-захищати клієнта. За великим рахунком, нічого принципово нового ми не дізналися, тому як про це давно здогадувалися. Але припущення до справи не підшиєш, на відміну від свідчень Медведчука. Ці свідчення – тільки початок, але навіть вони показують весь цинізм і корумпованість Порошенка.

Борода не робить козла рабином, а баригу – лідером націй. Фактично мова йде про те, що Порошенко виводив з держвласності стратегічний об’єкт – нафтопровід – і заробляв на ньому під час своєї каденції.Play Video

Здогад про роль Медведчука як ексклюзивного комунікатора з “русским миром” тепер має цілком очевидний матеріальний фундамент. “Нафтянка”, газ і енергетика в Україні завжди були “президентським” бізнесом, тому що запалити “зелене світло” в тій чи іншій бізнес-схемі можна було, тільки пройшовши через кабінет президента. І тепер роль Порошенка в трикутнику Порошенко-Медведчук-Путін закріплюється свідченнями Медведчука.

Мабуть, у кума Путіна все погано, якщо вже Медведчук, який і сам адвокат, дає настільки детальні свідчення. І тепер фраза “Тисну руку, обіймаю”, на записах голосів, схожих на Путіна і Порошенка, тепер звучить не як припущення, а як політичний вирок. І також зрозуміло, чому Медведчук, який до 2014 року був практично викинутий з української політики, при Порошенку став одним з найвпливовіших політиків України і обзавівся власним медіахолдингом.

У результаті свідчень Медведчука виходить, що вони з Порошенком, швидше, були політичними партнерами, ніж противниками.

У зв’язку з цим виникає резонне питання – чи є ймовірність того, що Медведчук свідомо обмовив Порошенка? Навряд чи, тому що Медведчуку немає сенсу брехати у цих справах, адже його фактично приперли до стіни.

“Спецоперація” кума Путіна, в рамках якої був розрахунок на зміну влади в Україні і обнулення, провалилася. Обмін теж не вдався, що говорить про те, що всі позиції в Москві Медведчук втратив. Він був в контакті, а тепер в опалі, і те, що він малював фантастичні картини підтримки Росії в Україні призвели до провалу бліцкригу. Тому видача Медведчука Кремлю з великою часткою ймовірності означатиме для нього раптову смерть. І єдиний спосіб вижити для нього – співпрацювати зі слідством і чесно розповісти, що і як було.

ЧА це показує, що Порошенко всі ці роки перебував у сірій зоні між Україною і ворогом. Звичайно, прихильники Порошенка досі перебувають у стадії заперечення і не можуть пережити того, що їх сивочолий гетьман міг співпрацювати з ворогом під час війни заради власного збагачення, та ще й задіяв для цього повний інструментарій державної влади – для них це повний розрив шаблону. Але факти – річ вперта і вони крок за кроком руйнують “світлий образ” навіть в очах його шанувальників.

Якщо відштовхуватися від соціології, приблизно половина його електорату – ідеологічно заряджені, яким що не кажи – все божа роса. І вони позицію не змінять, але ситуативні прихильники, тобто, хто ще здатний критично мислити, задумаються про його роль. Але так чи інакше, політичних перспектив у цій ситуації в Україні у Порошенка не буде.

Інше питання – коли до нього прийдуть з більш серйозними звинуваченнями. І чим швидше це станеться, тим логічніше, тому що якщо зараз не відбудеться ніяких юридичних дій, це обернеться проти влади. Ігнорувати інформацію, озвучену Медведчуком, вже не можна, тому затримання Порошенка – питання найближчого часу.

Але очікувати того, що Порошенко, подібно Медведчуку, спробує бігти, не варто. Швидше за все, він знову затягне свою стару пісню про “переслідування патріотів”. Тому що характер у нього присутній, цього не відняти, а бігти для нього означатиме неминучу політичну смерть.

Андрій Золотарьов, політолог, директор аналітичного центру “Третій сектор”, спеціально для Главреду