Після провалів на театрі боїв Росія перейде до “компенсацій” у вигляді “гострих чекістських заходів” у внутрішньому середовищі України.

Може здатися, що на рейтинг Порошенка зізнання Медведчука не вплинуть. Мовляв, плівки з фразою “тисну руку, обіймаю” не “завалили звіра”, а одкровення Медведчука і поготів ядерний електорат Порошенка не вразять. Він уже звик до ореолу гнаного.

Це помилкове твердження. Нинішня гаряча фаза війни в Україні підірвала весь електоральний ландшафт, обнулила позиції гравців, перезавантажила інформаційні рамки і меседжбокси. Процес політичного визначення почався заново, з чистого аркуша.

І одна справа відбиватися від звинувачень у брудних справах, коли за тобою вірна фанатична секта, постійно утримувана особистою медіамашиною у вірнопідданічному угарі і не обтяжена життєвими труднощами натурального виживання, а інша справа – коли війна розфокусувала політичне поле, яке так довго і ретельно вибудовується, і його “збирати” доведеться заново, а з цим капітальний провал, бо цінності, орієнтири, переконання змінюються зі швидкістю світла.

Кілька разів, як Фенікс, злітає тільки Юлія Тимошенко. А Порошенко – не Юля. Політична фізіологія інша.Play Video

Зараз частина блогосфери, в тому числі і нейтральна по відношенню до Порошенка, закидає Банковій в якості тези, що вона повертає “срачі” і “розбірки” до порядку, наче забуваючи про війну.

Тільки багато хто не може досі зрозуміти, що справа Порошенка – це і є нинішня українсько-російська війна, її конкретний, актуальний і важливий епізод, тут і зараз.

Це теж бій, нехай і виглядає в уявленнях тих, хто співчуває, як внутрішня політична сутичка.

Чому Банкова вирішила дати бій Росії в такому вигляді на внутрішньому фронті? Відповідь криється в тому, що після розвалу ОПЗЖ і втрати Путіним способів прямого політичного впливу на політичну кон’юнктуру України, єдиною “паличкою-виручалочкою” для Кремля залишається “Євросолідарність” і Порошенко.

Безумовно, мова йде про непрямий, опосередкований проксі-вплив. Порошенко для Путіна – зрозуміла, розрахована і запрограмована карта у вигляді “м’якої сили” для дестабілізаційних намірів.

Порошенко, хоче він того чи не хоче, волею-неволею перетворюється на інструмент інформаційної війни Путіна проти Зеленського. А РФ після провалів на театрі боїв перейде до “компенсацій” у вигляді “гострих чекістських заходів” у внутрішньому середовищі України.

До речі, тестова ситуація з порятунком українських захисників “Азовсталі” це засвідчила. Звинувачення проти Зеленського і влади починали гойдатися саме через дворових блогерів і журналістів із пулу Порошенка, власне, як і розгойдування теми розмінування Чонгара і т. д.

Виведення з вищої ліги політичної гри Порошенка стає, таким чином, абсолютно логічним і справедливим фронтом зниження можливостей для непрямого впливу Росії.

Олег Постернак, політтехнолог, керівник Центру політичної розвідки