Велика Росія все ніяк не може перемогти набагато меншу Україну. А це ж ганьба.

У західних ЗМІ з’являється різноманітна інформація про те, які політичні рішення може оголосити Путін 9 травня. Зокрема, йдеться про можливість загальної мобілізації в Росії, а у зв’язку з цим і про офіційне оголошення війни Україні. Ще один озвучений сценарій – проголошення приєднання до Росії так званих “ДНР” і “ЛНР”.

Оскільки вся ця інформація з’являється з посиланням на джерела в розвідувальних структурах, то, швидше за все, йдеться про “витоки” з Кремля. Відповідно, це поки що можливі сценарії. Мабуть, у Москві розмірковують – чи достатньо для 9 травня просто шоу з парадом, або в нинішніх умовах треба посилити ефект і зробити якісь резонансні заяви? Адже ніяких перемог на українському фронті немає. Значить, треба відзначити цей день новими “доленосними” рішеннями.

Розглянемо обидва озвучених у ЗМІ сценарії з точки зору їх можливих наслідків для війни Росії проти України.

Сценарій “загальна мобілізація”. Про необхідність загальної мобілізації для перемоги над Україною войовничі шовіністи в Росії говорять вже майже два місяці, з того моменту, як став очевидний провал російського “бліцкригу” в Україні. Зараз ще більш помітно, що російським військам не вистачає ресурсів, в тому числі й живої сили, для масштабного наступу навіть тільки на Донбасі. Для утримання нових окупованих територій також потрібні війська. З цієї точки зору, здавалося б, все вже визначено. Через певний час Путін піде на загальну мобілізацію. Якщо не 9 травня, то дещо пізніше. Але не все так просто.Play Video

Загальна мобілізація можлива в разі офіційного оголошення війни. Реальна війна Росії проти України і так вже йде, але в Московії її сором’язливо і маніпулятивно називають “спеціальною військовою операцією”. І якщо зараз заявляти, та ще й у День Перемоги, про початок війни, то це буде означати, нехай навіть побічно, що “спеціальна військова операція” провалилася, недостатньо “обмеженого військового контингенту”, треба починати справжню війну. І якщо загальна мобілізація оголошується для війни з країною, яка в 3,5 рази менша за Росію, яка має армію в 3,5 рази меншу, а з урахуванням інших воєнізованих формувань – в 4 рази меншу, то це означає, що велика Росія не може перемогти набагато меншу Україну. Адже це ганьба. Який уже тут “День Перемоги”, коли час говорити про справжнісіньку поразку.

І буде незрозуміло, це що – 9 травня або 22 червня? Навіть із суто пропагандистської точки зору, оголошення загальної мобілізації саме 9 травня, м’яко кажучи, не сприятиме святковій і пафосній атмосфері в Росії. Швидше навпаки. Судячи з даних російських соціологів, шовіністична істерія, що виникла в Росії після 24 лютого, вже проходить. Прості росіяни переключаються на більш актуальні для них соціально-економічні проблеми, які стають все гострішими і яких стає все більше. І замість нового сплеску пафосного шовінізму в Росії може виникнути паніка. Саме слово “війна” напружує і лякає. Невипадково його в Росії заборонили. І непомітно, щоб росіяни рвалися зараз в армію. Навпаки, все більше повідомлень про зриви планових показників і за черговим призовом “строковиків”, і за контрактуванням “добровольців”.

Найголовніше – а чи дасть Росії загальна мобілізація необхідний військовий ефект? На це питання більш компетентну відповідь дадуть, звичайно, тільки військові експерти. Але і суто цивільний політолог прекрасно знає, що в сучасних війнах виграють не числом, а вмінням, більш сучасною зброєю і кращою якістю ведення військових дій. Власне, навіть зараз Росія має значну кількісну перевагу над Збройними силами України, але це їй мало допомагає.

Якщо в Росії буде загальна або навіть часткова мобілізація, то знову призваних треба ще навчити або елементарно відновити їхні військові навички, отримані під час минулої строкової служби. Я вже не кажу про низьку мотивацію. І потребу, адже зараз у Росії є потреба не просто в “гарматному м’ясі”, а у військових, які повинні працювати з певними видами озброєнь і мати хоча б елементарні уявлення про тактику ведення військових дій. А з цим уже зараз у росіян є проблеми, судячи з різних даних. Звичайно, російська армія може спробувати задавити нас кількісно, атаками в “жуківському стилі”. Але це призведе до різкого збільшення числа загиблих на фронті і навряд чи поліпшить настрої в самій Росії.

Більш вірогідним мені видається не сценарій загальної мобілізації, а проведення поетапної мобілізації. Але тоді це означатиме установку російського керівництва на тривалу війну. При цьому мобілізовані будуть необхідні не тільки для активної участі у військових діях (їх туди будуть вкидати порційно, по міріьнеобхідності і належної підготовки), а й для контролю над окупованими територіями.

Сценарій анексії Донбасу. Для його реалізації необхідні приблизно ті ж дії, що були в Криму в 2014 році. Якщо їх повторювати, то треба проводити в так званих “ДНР” і “ЛНР” нові “референдуми” про бажання вступити до складу РФ, а після цього буде офіційне звернення керівництва так званих “республік” до Путіна і відповідні рішення російських органів влади. Все це навряд чи встигнуть зробити до 9 травня.

Можливий і прискорений варіант – без проведення референдумів (можуть просто послатися на рішення “референдумів” 2014 року), достатньо буде тільки офіційних звернень так званих “ДНР” і “ЛНР” до російського керівництва. Тоді можуть у пожежному порядку встигнути і на 9 травня.

Насправді, це питання про подальшу стратегію Путіна не тільки по відношенню до України, але і до всього пострадянського простору. Судячи з інформації з різних джерел, в Кремлі є два конкуруючих між собою проекти: 1) відтворення нового Союзу (у вигляді розширення Союзної держави); 2) пряма анексія окупованих українських територій (як Донбасу, так і Півдня України, можливо, і інших українських регіонів, які вдасться захопити).

Нагадаю, що цього року – сторіччя створення СРСР, розпад якого Путін вважає головною геополітичною катастрофою XXI століття. Створенням нового Союзу Путін як би візьме реванш за розпад СРСР, буде виглядати творцем нового Союзу і, таким чином, сподівається залишитися в історії. Але в рамках цього проекту необхідні або пропутінська Україна, що зараз виглядає вкрай малоймовірно, або створення на території України кількох маріонеткових псевдо-держав (“народних республік”), які разом із Білоруссю можуть стати суб’єктами нового Союзу. До цього “Союзу” можуть також приєднатися й інші невизнані держави – Абхазія, Південна Осетія, Придністров’я. Принагідно зауважу, що в разі реалізації цього сценарію потенційно виникнуть величезні ризики для суверенітету Молдови, Казахстану, Киргизстану і Вірменії, та й для інших пострадянських держав.

Проект прямої анексії окупованих українських територій – ще більша загроза для всіх пострадянських держав. Адже тоді Путін буде відтворювати Російську імперію в чистому вигляді, і анексія українських земель стане дуже небезпечним прецедентом. Проект анексії просувається прихильниками повного руйнування української державності.

Остаточного рішення в Кремлі щодо своєї стратегії по Україні і на пострадянському просторі, мабуть, ще не прийняли. З одного боку, у Путіна є явні сентименти по відношенню до колишнього СРСР. А з іншого боку, ми ж бачили його явне роздратування з приводу того, що Ленін нібито створив Україну.

Але для нас не дуже важливо, яке рішення ухвалить Путін. Йдеться про вибір між прямою і непрямою анексією українських територій. “Хрін редьки не солодший”. І те, і інше Україна і весь цивілізований світ не визнають. Але якщо Путін піде (в тому чи іншому вигляді) на подальшу анексію українських територій, то це означатиме, що ні про яку мирну угоду між РФ і Україною не може бути й мови. В крайньому випадку може бути лише тимчасове перемир’я.

Таким чином, “витоки” з Кремля говорять не тільки про додатковий пропагандистський антураж на 9 травня. Йдеться про плани продовження війни проти України. І відмінності цих планів тільки в деталях.

Володимир Фесенко, голова правління Центру прикладних політичних досліджень “Пента”