1. Сучасні воїни України – справжні герої, але і сто років тому українці звитяжно боролися за незалежність. Традиції війська доби Української революції 1917-1921 рр. варті наслідування… проте, не всі не всюди і не завжди. Бо сьогодення має перевершувати минуле, а не повторювати його.

2. Якщо ми не помічаємо, що наша війна вже стала складовою Третьої світової, не варто поспішати це спростовувати. Почекаємо розвитку подій.

3. Незважаючи недолугість Москви та її нездатність досягти своїх максималістських цілей, недооцінювати ворога не можна. Але боротися за себе варто, якою б величезною не виглядала ворожа перевага.

4. “Велику Вітчизняну” таки пора здавати в архів. Командування Збройних Сил незалежної України демонструє високий фаховий рівень та волю до перемоги. Саме ця війна увійде в усі підручники та стане новим “еталоном”.

5. Міжнародна спільнота зазвичай довго розгойдується, поки досягне необхідної консолідації, поки збере достатні ресурси для реагування. Іноді може здаватися, що стан “глибокого занепокоєння” триватиме безкінечно. Але коли хуліган вже всіх дістав, йому не уникнути заслуженого покарання.

6. Не важливо про яку перемогу Путін заявить 9 травня. Єльцин також вважав, що переміг, захопивши будівлю президентської адміністрації. Під тиском можна тимчасово відступити, але невдачі – не привід здаватися. Треба морально готуватися до довгої війни і до неминучої перемоги над загарбником.

7. Із Москвою не варто покладатися на дипломатію: там “не вірять сльозам”, не прагнуть миру і не рахуються з жертвами. Війна завершиться тоді, коли росіяни будуть фізично нездатні її продовжувати.